Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

Треба віддати справедливість Слокенбергію, він виступив на арену, озброївшись міцнішим списом і взявши набагато більший розгін, аніж усі, хто до нього виступали на цьому терені, – і він дійсно у багатьох відношеннях заслуговує бути поставленим на п’єдестал як зразок, якого слід дотримуватись у своїх книгах усім письменникам, принаймні авторам багатотомних творів, – бо він охопив, сер, увесь предмет – досліджував діалектично кожну його частину – він довів його до граничної ясності, освітивши тими спалахами, що викрешувалися зіткненням природних його здібностей, – або спрямувавши на нього промені своїх якнайглибших наукових знань – звіряючи, збираючи та компілюючи – випрошуючи, запозичуючи та викрадаючи на своєму шляху все, що було написано та сказано з цього приводу в школі й академіях учених, – унаслідок чого книга Слокенбергія справедливо може розглядаться не просто як зразок – але як вичерпне зведення та справжній статут про носи , що охоплював усі необхідні або такі, що могли б знадобитися відомості про них.

З цієї причини я не розводитимуся про безліч (у інших відношеннях) цінних книг і трактатів із зібрань мого батька, написаних або безпосередньо про носи – або таких, які лише побічно їх стосуються; – як, наприклад, Прігніц, що лежить оце зараз переді мною на столі, який із безмежною вченістю й на підставі неупередженого наукового обстеження понад чотирьох тисяч різних черепів у перенишпорених ним двох десятках покійницьких Сілезії, – повідомляє нас про те, що розміри та конфігурація кісткових частин людських носів будь-якої країни або області, за винятком Кримської Татарії, де всі носи розплющені великим пальцем, так що про них неможливо скласти ніякого судження, – набагато більш схожі, ніж ми уявляємо; – відмінності між ними, за його словами, настільки мізерні, що не заслуговують на згадку; – ставність же та краса кожного індивідуального носа, те, завдяки чому один ніс перевершує інший і отримує вищу оцінку, обумовлені хрящовими та м’ясистими його частинами, в протоки і пори яких мчать кров і життєві духи, що підганяються запалом і силою уяви, що розташувалася тут же поруч (виняток становлять ідіоти, які, на думку Прігніца, що багато років жив у Туреччині, перебувають під особливим заступництвом неба), – звідки випливає, – говорить Прігніц, – і не може не випливати, що пишнота носа прямо пропорційна пишноті уяви його носія.

З тієї ж самої причини, тобто тому, що все це можна знайти у Слокенбергія, я нічого не кажу і про Скродерія (Андреа), який, як усім відомо, з таким запалом накинувся на Прігніца – доводячи на свій лад, спочатку логічно, а потім за допомогою низки впертих фактів, що «Прігніц надзвичайно віддалився від істини, стверджуючи, ніби фантазія народжує ніс, тоді як навпаки – ніс народжує фантазію».

– Тут учені запідозрили Скродерія в деякому непристойному софізмі – і Прігніц почав голосно кричати на диспуті, що Скродерій підсунув йому цю думку, – але Скродерій продовжував підтримувати свою тезу. —

Батько тим часом вагався, чию сторону йому прийняти в цій справі; як раптом Амвросій Парей в одну мить вирішив справу і вивів батька з утруднення, заразом поваливши обидві системи, як Прігніца, так і Скродерія.

Будьте свідком. —

Я не повідомляю вченому читачеві нічого нового – подальшою своєю розповіддю я тільки хочу показати вченим, що і сам знаю цю історію. —

Названий Амвросій Парей, головний хірург і носоправ французького короля Франциска ІX, був у великій силі в нього та у двох його попередників чи наступників (достеменно не знаю) і – якщо не брати до уваги промаху, якого він припустився в історії з носами Тальякоція [181]та в його способі їх приставляти, – визнавався всією колегією лікарів того часу найбільш досвідченим щодо носів, який перевершував усіх, хто коли-небудь мав із ними справу.

Цей самий Амвросій Парей переконав мого батька, що істинною і дійсною причиною обставини, яка привернула до себе загальну увагу і на яку Прігніц і Скродерій змарнували стільки вченості, дотепності й таланту, – є щось зовсім інше – довжина та ставність носа зумовлені просто м’якістю і в’ялістю грудей годувальниці – так само як приплюснутість і крихітність миршавих носів пояснюється твердістю і пружністю цього живлячого органу в здорових і сповнених життя годувальниць; – такі груди хоча і прикрашають жінку, проте згубні для дитини, бо її ніс настільки ними сплющується, натискається, притупляється і охолоджується, що ніколи не доходить ad mensuram suam legіtіmam; [182]– але у разі в’ялості чи м’якості грудей годувальниці або матері – входячи в них, – говорить Парей, – як у масло, ніс зміцнюється, викохується, [183]повнішає, освіжається, набирається сил і набуває здатності до безперервного росту.