Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

– Тоді ми його доробимо за старою моделлю, – вигукнув дядько Тобі.

Коли капрал Трім уже наполовину закінчив міст у цьому стилі – дядько Тобі виявив у нім один істотний недолік, про який ніколи раніше серйозно не думав. Міст цей підвішений був з обох боків на завісах і розчинявся посередині, так що одна його половина відводилася по один бік рову, а друга – по інший. Вигода тут полягала в тому, що вага моста розділялася на дві рівні частини, і дядько Тобі міг, таким чином, піднімати його і опускати кінцем своєї милиці однією рукою, а при слабкості його гарнізону це було все, на що він міг розраховувати, – але були також неусувні незручності; – адже при такій будові, – говорив дядько, – я залишаю половину мого моста у владі ворога – яка ж мені тоді користь, скажіть на милість, від другої його частини?

Найпростішими ліками проти цього було б, звичайно, зміцнити міст на завісах тільки з одного кінця, так, аби він піднімався ввесь одразу і стирчав, як стовп, – але це було відкинуто з вищезгаданої причини.

Цілий тиждень потім дядько схилявся до думки побудувати такий міст, який рухався б горизонтально, так аби, відтягуючи його назад, перешкоджати переправі, а штовхаючи вперед, її відновлювати, – три знамениті такі мости ваші милості, можливо, бачили в Шпеєрі, перш ніж їх було зруйновано, – і один в Брейзаху, який, коли не помиляюсь, існує і понині; – але оскільки батько мій із великою наполегливістю радив дядькові Тобі не мати ніякої справи з поворотними мостами – і дядько, крім того, передбачав, що такий міст тільки увічнить пам’ять про пригоду капрала, – то він змінив рішення на користь моста, винайденого маркізом де Лопіталем, який так докладно і науково описаний Бернуллі-молодшим, [166]як ваші милості можуть переконатися, зазирнувши в Act. Erud. Lіpsі an. 1695, – такі мости утримуються в стійкій рівновазі свинцевим вантажем, який їх охороняє не гірше за двох вартових, якщо міст виведений у формі кривої лінії, що якомога більше наближається до циклоїди. Дядько Тобі розумів природу параболи не гірше за інших в Англії – але він не був таким же знавцем циклоїди; – він, щоправда, говорив про неї щодня, – міст уперед не рухався. – Ми розпитаємо кого-небудь про неї, – сказав дядько Тобі Тріму.

Коли увійшов Трім і сказав батькові, що лікар Слоп зайнятий на кухні виготовленням моста, – дядько Тобі – в мозку якого історія з ботфортами викликала цілу низку військових уявлень – негайно забрав собі в голову, що лікар Слоп майструє модель моста маркіза де Лопіталя. – Це дуже люб’язно з його боку, – сказав дядько Тобі, – передай, будь ласка, моє шанування лікареві Слопу, Тріме, і скажи, що я сердечно йому дякую.

Якби голова дядька Тобі була ящиком із панорамою, а батько мій увесь час в нього дивився, – він не міг би мати виразнішого уявлення про роботу фантазії дядька, ніж те, яке в нього було; ось чому, незважаючи на катапульту, тарани та свої прокляття їм, він уже починав торжествувати.

– Як раптом відповідь Тріма миттю зірвала лаври з чола його і порвала їх на шмаття.

– Цей ваш злощасний підйомний міст [167]… – мовив батько. – Боже борони вашу милість, – вигукнув Трім, – це міст для носа молодого пана. – Витягуючи його на світло своїми бридкими інструментами, лікар, каже Сузанна, розплющив йому ніс на корж, ось він і майструє тепер щось подібне до моста за допомогою вати і шматочка китового вуса з Сузанниного корсета, щоб його випрямити.

– Проведіть мене скоріше, братику Тобі, – закричав батько, – в мою кімнату.

Із першої ж хвилини, як я сів писати моє життя для забави світу і мої думки в напучування йому, хмара невідчутно збиралася над моїм батьком. – Потік дрібних прикростей і засмучень спрямувався на нього. – Усе пішло криво, за його власним висловом; тепер гроза зібралась і кожну хвилину готова була вибухнути і ринути йому просто на голову.

Я приступаю до цієї частини моєї історії в найбільш пригніченому та меланхолійному настрої, який коли-небудь утруднював груди, сповнені дружніх почуттів до людей. – Нерви мої все більше здають під час цієї розповіді. – З кожним написаним рядком я відчуваю, як пульс мій б’ється все слабкіше, як зникає безтурботна веселість. Вона ж бо щодня спонукала мене говорити й писати тисячу речей, про які мені слід було б мовчати. – І навіть хвилину, вмочаючи перо в чорнило, я мимоволі помітив, із якою обачністю, з яким безживним спокоєм і врочистістю це було мною зроблено. – Господи, як це несхоже на поривчасті рухи та необдумані жести, що такі для тебе звичні, Трістраме, коли ти сідаєш писати в іншому настрої – впускаєш перо – проливаєш чорнило на стіл і на книги – неначе перо, чорнило, книги та меблі тобі нічого не коштують!