Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

Чи може бути інакше, з дозволу ваших милостей, якщо две рі ходять на непридатних завісах?

– У чому справа? Хто там? – закричав батько, прокинувшись, коли двері почали скрипіти. – Неодмінно потрібно, щоб слюсар оглянув ці прокляті завіси. – Це я, з дозволу вашої милості, – сказав Трім, – несу дві ступи. – Нíчого здіймати з ними шум тут, – розлютився батько. – Якщо лікареві Слопу потрібно стовкти яке-небудь зілля, нехай робить це в кухні. – З дозволу вашої милості, – вигукнув Трім, – це тільки дві облогові мортири для майбутньої літньої кампанії, я їх зробив із пари ботфортів, які ваша милість бажали кинути, як сказав мені Обадія. – Фе, чорт! – закричав батько, схоплюючись із крісла, – з усього мого гардероба я нічим так не дорожу, як цими ботфортами – вони належали нашому прадідові, братику Тобі, – вони у нас були спадкові . – Так я боюся, – мовив дядько Тобі, – що Трім відрізав можливість спадкової передачі. – Я відрізав тільки закоти, з дозволу вашої милості, – вигукнув Трім. – Терпіти не можу ніяких невідчужуваностей , – вигукнув батько, – але ці ботфорти, – вів далі він (усміхнувшись, хоча і був дуже сердитий), – зберігалися в нашій сім’ї, братику, з часу громадянської війни; – сер Роджер Шенді був у них у битві при Марстон-Мурі. [162]– Справді, я їх не віддав би і за десять фунтів. – Я заплачу вам ці гроші, брате Шенді, – сказав дядько Тобі, з невимовною насолодою дивлячись на мортири й опускаючи при цьому руку в кишеню своїх штанів, – хвилину і я з превеликою готовністю заплачу вам десять фунтів. —

– Брате Тобі, – відповідав батько, – змінивши тон, – як же ви, одначе, безтурботно смітите і кидаєтеся грошима, нічого не жаліючи для якої-небудь облоги . – Хіба у мене немає ста двадцяти фунтів річного доходу, не рахуючи половинного окладу? – вигукнув дядько Тобі. – Що все це, – з гарячністю заперечив батько, – якщо ви віддаєте десять фунтів за пару ботфортів? – дванадцять гіней за ваші понтони? – у півтора рази більше за ваш голландський підйомний міст? – не кажучи вже про мідний іграшковий артилерійський обоз, який ви замовили минулого тижня разом із двадцятьма іншими пристосуваннями для облоги Мессіни! Повірте мені, дорогий братику Тобі, – вів далі батько, дружньо беручи його за руку, – всі ці ваші військові операції вам не по кишені; – наміри у вас хороші, братику, – але вони спонукають вас до більших витрат, аніж ви спочатку розраховували; – згадаєте моє слово, дорогий Тобі, вони врешті-решт зовсім розладнають ваші статки і перетворять вас на жебрака. – Не біда, братику, – заперечив дядько Тобі, – адже я ж це роблю для блага батьківщини! -

Батько не міг утриматися від добродушної усмішки – гнів його в найгіршому випадку бував не більше ніж спалахом; – старанність і простота Тріма – і благородна (хоча і дивацька) щедрість дядька Тобі вмить привели його в чудовий настрій.

– Благородні душі! – нехай Бог благословить вас і мортири ваші! – подумки мовив мій батько.

– Усе тихо і спокійно, – вигукнув батько, – принаймні, нагорі: – не чутно, щоб хто-небудь рухався. – Скажи, будь ласка, Тріме, хто там у кухні? – В кухні немає ні душі, – з низьким поклоном відповів Трім, – окрім лікаря Слопа. – Який сумбур! – закричав батько (повторно схоплюючись із місця), – сьогодні все пішло шкереберть! Якби вірив я в астрологію, братику (а до речі сказати, батько в неї вірив), я голову дав би собі відтяти, що яка-небудь планета, яка рушила назад, зупинилася над моїм нещасним будинком і перевертає в нім кожну річ догори дном. – Даруйте, я вважав, що лікар Слоп нагорі, з моєю дружиною, і ви мені так сказали. – Яким же дияволом ця колода може бути зайнята на кухні? – Він зайнятий, з дозволу вашої милості, – відповів Трім, – виготовленням моста. – Як це люб’язно з його боку, – зауважив дядько Тобі, – передай, будь ласка, мій низенький уклін лікареві Слопу, Тріме, і скажи, що я сердечно йому дякую.

Треба вам сказати, що дядько Тобі зробив таку ж грубу помилку щодо моста – як батько мій щодо мортир; – але щоб ви зрозуміли, яким чином дядько Тобі міг помилитися щодо моста, – боюся, мені доведеться детально описати вам увесь шлях, який привів його до нього; – або, якщо опустити мою метафору (адже немає нічого більш неправомірного, ніж користування метафорами в історії), – щоб ви правильно зрозуміли всю природність цієї помилки дядька Тобі, мені доведеться, хоча й сильно всупереч моєму бажанню, розповісти вам про одну пригоду Тріма. Кажу: сильно всупереч моєму бажанню – тільки тому, що історія ця певним чином, звичайно, не до речі; законне її місце – або між анекдотів про любовні пригоди дядька Тобі з вдовою Водмен, в яких капралові Тріму належить важлива роль, – або посеред його і дядька Тобі кампаній на зеленому лужку – бо й тут і там вона була б якраз; – але якщо я її прибережу для однієї з цих частин моєї розповіді – я зіпсую мою теперішню розповідь; – якщо ж я розповім її зараз – мені доведеться забігти вперед і зіпсувати подальше.