Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

Спершу подорожі, чи, точніше, описи подорожей були поширеним жанром документальної літератури, пізніше, вже у XVІІІ столітті, з’являється белетризований жанр роман-подорож, який, однак, підробляється під документальний – досить тут згадати «Робінзона Крузо» Дефо. Водночас він дедалі більше зближується з пригодницьким романом, поєднуючи інформацію про різні краї та їхні звичаї з інтригуючою фабулою, плетивом пригод. «Етапні моменти» властиві й романам «великої дороги», в яких розкривалися широкі горизонти зовнішнього світу, а основна увага й інтерес зосереджувалися на змалюванні динамічної й строкатої панорами життя тогочасної Англії. Даний твір Стерна теж нерідко називають романом, але форма цього твору настільки вільна, що це скоріше своєрідний щоденник «сентиментальної подорожі».

Принципова своєрідність твору – в зосередженні на тому, щó діється у внутрішньому світі, свідомості й почуттях героя-оповідача. Це теж твір безфабульний, подорож є в ньому лише ниткою, на яку нанизуються епізоди, незначущі для його змісту. Значні події в цій подорожі відсутні, лише повсякденні дрібниці життя, які викликають активні емоційні реакції і роздуми сентиментального мандрівника. Перераховуючи різні типи мандрівників, Йорик відносить себе до особливого типу «почуттєвого мандрівника» («the sentіmental traveler»), інтереси й спостереження якого цілком відмінні. Він задовольняється «клаптиком життя», «в його серці все знаходить відгук», він «придивляється до кожної дрібниці, яку на його шляху поміщають час і випадок». І «якщо з однієї з них я нічого для себе не видобуваю, то видобуваю з іншої, – все одно я роблю проби людської природи», – говорить він. У цьому й полягає глибинний філософсько-етичний сенс цих занять «сентиментального мандрівника», який залишається спостерігачем і аналітиком людської природи.

Посилений інтерес Стерн виявляє до національної своєрідності й проявів національного характеру народів. Спостереженнями й міркуваннями про національну своєрідність і характер французів пересипаний увесь твір, причому автор часто вдається до зіставлень їх зі своїми співвітчизниками, англійцями. Тим матеріалом, на якому все це здійснюється, служать ті ж дрібниці життя. «Мені здається, – проголошує письменник, – що чіткі відмінні риси національних характерів можна спостерігати скоріше в подібних недоладних mіnutіae ( лат. дрібницях), аніж найважливіших державних справах», та при цьому головне завдання Стерна полягає в тому, щоб за зовнішніми відмінностями національних характерів знаходити спільні загальнолюдські риси і вчитися «взаємної толерантності» й взаємної любові.

Цей твір Стерна невипадково дав назву цілому літературному напрямку: в ньому виведено завершений образ сентиментального героя. Подібно до ліричного героя сентименталістської поезії, Йорик герой споглядальний, зайнятий спостереженнями, роздумами, переживаними, які не переходять в дію. Йому притаманна довіра до почуттів, до «поривів» та «рухів серця», він до них прислухається і постійно готовий їм скоритися. Йорик охоче віддається сентиментальним переживанням у всіх їх різновидах (розчуленості, меланхолії, замилування тощо) і комплексах, не втрачаючи, однак, стернівського гумору й іронії, розуміння релятивності людських якостей і проявів. Цього бракує чисельним наслідуванням стернівського героя в європейській літературі останньої третини XVІІІ – початку XІX століття, які стали серйозними, патетичними й одноманітними в своїх сентиментальних почуттях і звіреннях.

Загалом можна сказати, що ці два знамениті твори Стерна, «Трістрам Шенді» й «Сентиментальна подорож Францією та Італією», були вищим злетом англійського сентименталізму та воднораз вони знаменували його завершення й несли у собі, у певному сенсі, його заперечення, хоча після них ще тривалий час продовжували з’являтися сентименталістські романи і повісті як в Англії, так і в усій Європі.

Н. Д. Білик

Людей страшать не справи, а тільки думки про ці справи ( грецьк. ).

Вільям Пітт Старший (1708–1778) – британський державний діяч.

У ХVІІІ ст. «життєві духи» розуміли як дуже тонку, майже духовну рідину (її ж називали нервовим соком), яка виробляється у головному мозку із крові, яка туди доходить, а нерви доставляють її до усіх частин людського тіла, тим самим викликаючи у ньому чуття, рух і зростання.