Абат намагався триматися гідно, одначе на його обличчі застиг змішаний вираз скривдженої гордості, розгубленості й страху.
– Що тут відбувається, панове? – найперше вигукнув Еймер, – що у вас тут коїться? Зніміть із мене ці брудні кайдани негайно! Це злочин – так поводитися з високою духовною особою!
– А, от ти хто! – посміхнувся Локслі. – Святий отче, мені воістину прикро бачити, що з вами поводилися настільки грубо, що заслужили на ваш батьківський докір. Розв’яжіть його!
– Дякую. – Абат квапно поправив своє остаточно зіпсоване вбрання. Ввічливе звертання ватажка розбійників підбадьорило його, і він, напустивши на себе ображений вигляд, звернувся до Локслі: – Ваші люди, сер, геть усе вкрали в мене! Усі мої речі загинули, одяг розірвано, немає перснів, золотого ланцюга…
– Славте Бога, святий отче, що вас одразу не повісили, – перервав настоятеля Локслі. – Сплатіть гарний викуп, і будете вільні, а в іншому разі ваш монастир залишиться без настоятеля. Я чув, Жерво – абатство з найбагатших.
– Та ви християни чи язичники, панове? – обурено заволав Еймер.
– Ми віряни, при нас постійно один зі слуг Божих, – заспокоїв абата стрілець. – Гей, покличте-но нашого ченця!
Іще не остаточно протверезілий причетник незабаром з’явився на галявині, натягуючи рясу поверх зеленого каптана. Злегка похитуючись, він наблизився до абата й промимрив кілька латинських фраз, із яких абат розібрав тільки одну: «Хай пошле Господь спасіння вашій милості!»
– Що за безбожний маскарад! – відсахнувся Еймер.
– Ласкаво просимо до наших лісів! У нас сьогодні святковий день… – низько вклонився причетник.
– Друже мій, – абат гидливо поморщився, – якщо ти дійсно духовна особа, краще скажи мені, як вирватися звідси.
– Є тільки один спосіб, ваша превелебносте. – Чернець лукаво підморгнув бранцеві. – Треба сплатити викуп.
– Але скільки вони вимагають?
– Не уявляю. Я тут людина маленька, та й на лічбі не дуже розуміюся. – Відлюдник, посміхаючись, поглянув на Локслі. – А чи не покликати нам єврея? Той миттю полічить і призначить ціну й за себе, і за абата, чиї прибутки йому набагато краще відомі, ніж нам…
– Непогана думка. – Ватажок квапився покінчити з цією справою. – Давайте сюди старого.
Поки два стрільці ходили по Ісаака, решта розбійників знову почали збиратися на галявині. Лицар із цікавістю чекав: за мить мала розпочатися забавка.
– Ти знаєш цього пана? – спитали старого.
Ісаак мовчки кивнув.
– Скільки нам із нього взяти, щоб не пустити його світом із простягненою рукою?
– Я маю справи з превелебними отцями, – ухильно почав старий. – Люди вони не бідні. Думаю, шістсот золотих буде досить.
– Ах ти нечестивий собака, – заверещав Еймер. – Звідки мені взяти такі гроші? Не слухайте його! Цей єврей такий багатий, що для нього тисяча золотих – усе одно що старий пенні для торговки овочами.
– Ось і вирішили, – промовив Локслі. – Настоятель дасть шістсот, а єврей тисячу…
– Зглянься, благородний розбійнику! – заметушився Ісаак. – Я ледве не загинув, утратив єдину дочку, а тепер у мене віднімають останній кусень черствого хліба… О Ревекко, мій скарб, я б віддав останній гріш, тільки б побачити тебе живою!..
– Зачекай, не кричи так! – один зі стрільців смикнув Ісаака за рукав. – Стій! У твоєї дочки чорне, як ніч, волосся і шовкове покривало, гаптоване срібною ниткою?
– Вона! Це була вона, пізнє дитя моєї коханої Рахілі! – ще гірше заголосив старий.
– Я хотів був послати стрілу вслід храмовникові, але побоявся влучити в дівчину. Їхні коні мчали поряд.
– Краще б ти так і вчинив… – Ісаак залився слізьми. – Краще б ти простромив Ревецці груди і вона б померла, ніж опинилася під владою підступного лицаря!
– Замовкніть усі! – зупинив їх Локслі, якого горе нещасного батька не залишило байдужим. – Ти, старий, і справді такий бідний? Кажи чесно і не ховай очі! – Ісаак притих. – Ну добре, торгуватися тут не місце. Без золотих монет тобі все одно не вирвати з пазурів Буагільбера свою дочку. Зробимо так: ти даси нам такий самий викуп, як і абат. Ту сотню, що склала б мою долю, я тобі прощаю. І не гай часу – рушай до замку Темплстоу. Там знаходиться одна з орденських резиденцій – храмовники звуть їх прецепторіями. Мої люди доповіли, що підступний лицар має намір сховати твою дочку саме там.
Ісаак зібрався був відповісти, але тут абат Еймер поважно перервав його:
– Я маю вплив на сера Бріана де Буагільбера. Якщо ми з тобою, єврею, подружимося, я замовлю слівце за тебе та твою дочку. Вона дуже приваблива дівчина, що саме по собі велика спокуса для чоловіка будь-якого звання. Проте якщо ти погодишся пожертвувати святій церкві частину своїх заощаджень…
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу