Джонатан Свифт - Мандри Ґуллівера

Усі накази його величності було виконано.

За три тижні я вже досяг певних успіхів в оволодінні ліліпутською мовою. Упродовж цих тижнів король часто відвідував мене, особливо йому подобалося бути присутнім на уроках – він вслухався в мій голос і схвально кивав головою. Невдовзі я спробував бесідувати з його величністю, і першими словами, які я вивчив, було прохання дарувати мені волю. Стоячи навколішки, кожну нашу зустріч я починав із цієї фрази – як привітання.

Король, однак, відповідав ухильно. Наскільки я зміг зрозуміти, моє звільнення він вважав питанням часу – один, без згоди державної ради, він не міг ухвалити таке відповідальне рішення. Перш за все я мав присягнутися зберігати мир із королем та всіма його підданими. Звучала ця тарабарщина приблизно так: «Люмоз кельмін пессо деемарлон емпозо!» Утім, вів далі король, до мене й без того ставитимуться прихильно, а терплячістю і доброю поведінкою я зможу заслужити пошану його країни.

Під час одного зі своїх візитів його величність трохи збентежено заявив, що мене необхідно обшукати, оскільки великі предмети, що я мав при собі, можуть становити небезпеку. «Ми не хочемо вас образити, – додав він, – але такі наші правила». Я, посміхнувшись, відповів, що можу хоч зараз роздягтися й вивернути геть усі кишені, та король пояснив, що, згідно з законом, обшукувати мають двоє спеціальних чиновників і для цього конче потрібна моя згода. Знаючи мою шляхетність і великодушність, він спокійно передає чиновників до моїх рук; усе, що буде взято, мені повернуть тієї-таки миті, як я залишу Ліліпутію, або ж буде куплено за призначеною мною ціною. Я кивнув; його величність плеснув у долоні, і до мене наблизилися двоє суворих ліліпутів.

Нахилившись, я обережно підняв обох служителів правосуддя і відправив їх для початку до кишень куртки. Потім, коли вони закінчили огляд, поклав до інших, окрім двох потаємних кишеньок на жилетці. Там були речі, нікому, опріч мене, тут не потрібні: срібний годинник, гаманець та інші дрібнички. Після обшуку суворі джентльмени звеліли мені спустити їх на землю та склали докладний опис усього, що знайшли в моїх кишенях, який і подали королю. З часом я переклав цей документ англійською:

«У правій кишені куртки Людини Гори після найретельнішого огляду ми знайшли тільки величезний клапоть грубої холстини, що за розміром дорівнює килиму в парадній залі палацу Вашої Величності. У лівій кишені була важка срібна скриня з кришкою з того самого металу, яку ми не змогли навіть трохи підняти. На нашу вимогу скриню було відчинено; один із нас заліз у неї, занурившись у пил невідомого походження, що викликав сильне чхання.

У правій кишені жилетки лежала зв’язка тонких аркушів білого паперу, вкритих чорними знаками. Вважаємо, що це – ніщо інше, як письмена, кожна літера яких за висотою дорівнює нашій долоні. У лівій кишені жилетки міститься дивний предмет із двадцятьма довгими жердинами по краю, що дуже нагадує огорожу перед палацом Вашої Величності. З красномовних жестів Людини Гори ми зрозуміли, що цим предметом він розчісує своє довге волосся.

У великій кишені штанів ми знайшли величезний дерев’яний футляр, у якому було сховано загадковий інструмент, що містив гостре лезо, небезпечне на вигляд. Подібний футляр, де лежав предмет із чорного дерева завбільшки з колону, куди вставлено сталеву пластинку, ми знайшли в лівій кишені. Вважаючи обидві ці знахідки підозрілими, ми звернулися до Чоловіка Гори за поясненнями. Велетень видобув предмети з футлярів і пояснив нам, що одним у його країні голять бороду та вуса, а другим – ріжуть м’ясо під час обіду.

Два порожні залізні стовпи неправильної форми, що їх ми знайшли за поясом Людини Гори, ми також вирішили зарахувати до розряду досі не бачених предметів.

У невеликій правій кишені штанів знайшлося багато гладеньких дисків із білого, червоного та жовтого металу, різних за розміром; вони такі важкі, що їх ледве вдається підняти. І якщо ті з них, що зроблені з жовтого металу, дійсно золоті, як стверджує Людина Гора, вони мають бути надзвичайно цінними.

Крім того, ми відшукали ще й такі кишені, куди не змогли дістатися. З однієї спускався срібний ланцюг, прикріплений до того, що лежало всередині. Ми вимагали показати нам цей предмет. Людина Гора підкорився, дістав дивну машину та підніс її до наших вух – почувся безперервний шум і стукання, що скидалися на шум колеса водяного млина. Загадковий на вигляд предмет виявився схожим на сплющену кулю; нижня його частина зроблена з білого металу, а верхня – з прозорої твердої речовини, крізь яку видніються якісь знаки. Ми схиляємося до думки, що всередині кулі мешкає божество, якого вшановує Людина Гора, оскільки він стверджує, що завжди радиться з мешканцем кулі, який вказує час протягом усього його життя.