Джонатан Свифт - Мандри Ґуллівера

Це мало такий вигляд. Я мусив тримати праву ногу в лівій руці, поклавши до того ж середній палець правиці собі на тім’я, а великий – на праве вухо. Вийшло це в мене з третьої спроби. Історичний документ залишили мені на згадку, і я його переклав:

«Його Височайша Величність Гольбасто Мамарен Евлем Гердайло Шефін Моллі Оллі Гу, могутній король Ліліпутії, радість і жах усесвіту, чиї володіння, займаючи п’ять тисяч блестрегів (близько дванадцяти миль в окружності), поширюються до крайніх меж земної кулі; король над королями, найвеличніший з-поміж синів людських, властитель, що своєю спиною торкається центру землі, а головою – сонця; король, чий погляд викликає дрож у колінах земних царів, – пропонує Куїнбусу Флестрину, або Людині Горі, який нещодавно прибув до наших небесних володінь, такі умови, що їх той зобов’язується неухильно виконувати.

1. Людина Гора не має права залишити Ліліпутію без нашої дозвільної грамоти з прикладенням великої державної печатки.

2. Також він не має права входити до столиці без нашого особливого розпорядження. У такому разі мешканці мають бути попереджені за дві години, щоб мати час і змогу сховатись у своїх будинках.

3. Людина Гора зобов’язаний обмежувати свої прогулянки тільки великими шляхами та не має гуляти або лягати відпочивати на луках і нивах.

4. Під час прогулянок Людині Горі необхідно турбуватися про те, щоб не наступити на когось із наших люб’язних підданих, на їхніх коней та візки; він не має брати до рук нікого з жителів без їхньої на те згоди.

5. Якщо виникне потреба швидко відрядити кудись кур’єра, то Людина Гора бере на себе обов’язок раз на місяць відносити у своїй кишені кур’єра разом із конем на відстань шести днів шляху, а в разі доконечної потреби доставляти його цілим і неушкодженим знов до Нашої Величності.

6. Людина Гора має стати нашим союзником у боротьбі проти ворожого острова Блефуску й докласти всіх зусиль, аби знищити його флот, який зараз готується до війни з нашим королівством.

7. Людина Гора в час дозвілля мусить брати участь у громадських роботах, підіймаючи величезне каміння під час зведення муру, який оточуватиме головний парк столиці, а також під час спорудження інших королівських будівель.

8. Протягом двох місяців Людині Горі пропоновано скласти точний опис кордонів нашого королівства, для чого йому дозволяється обійти все узбережжя та виміряти довжину кордону, порахувавши кількість пройдених кроків.

9. Людина Гора врочисто присягається чітко виконувати зазначені умови його звільнення з-під варти. Ми ж своєю чергою призначаємо йому щоденне утримання, яке дорівнює утриманню 1728 наших підданих. Окрім того, він матиме вільний доступ до нашої найяснішої особи та наше благовоління.

Підписано в Бельфабораку, королівському палаці, у дванадцятий день дев’яносто першого місяця нашого правління».

Я з великим задоволенням присягнувся і поставив підпис під цим цікавим документом, хоча деякі з його пунктів мене ошелешили. Цілком очевидно, що до його укладення причетний адмірал Болголам, який затаїв на мене лють.

Мої ланцюги одразу ж було знято, і я опинився на волі. Король особисто був присутній на цій церемонії. На знак подяки я розпластався біля ніг його величності, але він звелів мені підвестися, мовив кілька ласкавих слів і висловив надію, що я стану його вірним слугою та буду гідним тих милостей, що він уже надав мені та сподівається надати в майбутньому.

Здобувши волю, я насамперед попросив дозволити мені оглянути Мільдендо, столицю Ліліпутії. Король охоче погодився, але звелів бути дуже обережним щодо містян та їхніх осель. Столичних мешканців одразу ж оповістили.

Усю столицю було огороджено стіною заввишки два з половиною фути і завтовшки не менш аніж одинадцять дюймів. Ліліпути могли зовсім вільно проїхати по ній у кареті, яку везли двоє коней. По кутах стіни на відстані десяти футів одна від одної вивищувалися міцні вежі. Переступивши через головну Західну браму, я скинув сюртук, щоб не зачепити дахи й карнизи будинків, і обачно пройшов двома центральними вулицями. Попри суворий наказ сховатись у будинках і не залишати їх до кінця моєї прогулянки, легковажні мешканці столиці сновигали в мене під ногами. Я надзвичайно обережно просувався вперед, намагаючись нікого не розчавити. У відчинених вікнах горішніх поверхів, на балкончиках і дахах заклякли цікаві; у мене склалося враження, що місто надто густо заселене.