Джонатан Свифт - Мандри Ґуллівера

Такі вистави нерідко супроводжуються фатальними випадками й нещастями. Я на власні очі бачив кількох понівечених кандидатів-невдах. Та особлива небезпека чатує на міністрів і державних чиновників, які демонструють свою спритність королю. Так, іще до мого прибуття сер Флімнап ледве не зламав собі шию, але його врятувала одна з королівських подушечок, що випадково лежала під канатом.

Щодня в моїй присутності конюхи гвардійських та королівських стаєнь об’їжджали на майдані коней. Невдовзі коні вже сміливо підходили так близько до мене, що одного разу, коли я опустив руку на землю, деякі вершники примудрилися в’їхати на неї. Одначе кращим за всіх був королівський єгер, який з легкістю перестрибнув на своєму коні через мою взуту в черевик ногу – ніби брав бар’єр. Це був насправді приголомшливий стрибок.

Якось я вигадав для короля незвичайну розвагу. Я попросив доставити дюжину палиць завдовжки два фути і завтовшки зі звичайну тростину, і за день моє прохання було задоволено королівським лісничим. Я взяв більшу частину палиць і міцно ввігнав їх у землю у вигляді чотирикутника, а зверху туго натягнув свій носовичок. Із решти матеріалу я зробив щось подібне до бар’єра. Закінчивши роботу, я запропонував королю виділити двадцять чотири найкращих кавалеристів для вправ на цьому плацу. Потім, піднявши по черзі кожного вершника, повністю озброєного, разом із конем, я поставив їх на хустину. Вишикувавшись, кавалеристи розділилися на два загони, і воєнні дії почалися. Король був у такому захваті, що ще не раз просив мене повторити ці маневри, і якось сам забажав піднятися на плац, щоб командувати військом. Королеві ці розваги були не до душі, однак і вона зрідка спостерігала за блискучою виставою, сидячи в ношах на відстані двох ярдів від майданчика. На щастя, маневри закінчилися добре; лишень один баский кінь пробив дірку в носовичкові й, перечепившись, упав, підім’явши вершника. Я одразу ж поспішив йому допомогти. Кінь, упавши, вибив ліву передню ногу, але вершник не постраждав.

Незадовго до мого звільнення, коли я, нудьгуючи, розважав себе та королівський двір усілякими фокусами, до його величності прибув гонець зі звісткою, що біля того місця на березі, де я потрапив у полон, знайдено величезний чорний предмет дивної форми, який лежить нерухомо. Предмет має круглу основу, за площею дорівнює апартаментам його величності, дах предмета є пласким, а всередині – порожнина. Я одразу здогадався, що йдеться про мій загублений капелюх, і вмовив короля доставити його до столиці. Він люб’язно погодився, одначе, коли капелюх потрапив мені до рук, його стан виявився вкрай поганим. Ліліпути тягли його від самого берега до міста за допомогою гаків і мотузок та наробили в ньому численні дірки.

За кілька днів по цих подіях його величності спала на думку ще одна дивна забавка. Було віддано наказ про приведення в повну готовність кінних і піхотних полків, що стояли в столиці та на її околицях. Король попросив мене завмерти на майдані, широко розставивши ноги. Потім військо зімкнуло лави та врочистим маршем пройшло піді мною – піхота по двадцять чотири чоловіки в ряд, а кавалерія по шістнадцять, – із барабанним боєм, розгорнутими прапорами і піками навпереваги. Було наказано, щоб під час параду, під страхом найсуворішого покарання, війська зберігали шану до мене. Однак сам я з жахом думав про кепський стан своїх старих панталонів, – і дійсно, проходячи між моїми ногами, деякі офіцери тишком-нишком підводили очі вгору та непристойно жартували…

Я подав до королівської канцелярії стільки прохань і доповідей про моє звільнення, що зрештою король виніс це питання на обговорення кабінету міністрів, а потім і державної ради. Ніхто не протестував, окрім Скайреша Болголама, який, не маючи жодної причини, зненавидів мене. Та, попри всі його зусилля, питання було розв’язано та затверджено королем на мою користь. Болголам обіймав посаду гальбета, – іншими словами, адмірала королівського флоту, заслужив довіру його величності й був людиною хоч і обізнаною у військовій справі, але брутальною і трохи дивакуватою. Неохоче погодившись на моє звільнення, він домігся того, щоб йому доручили висунути умови, на яких я нарешті звільнюся. Папір адмірал доправив мені особисто в супроводі двох секретарів і кількох шляхетних осіб. Коли наказ короля було оголошено, я присягнувся, що не порушу жодного пункту. Спочатку я присягнувся за звичаями своєї країни, а потім мав повторити присягу за ліліпутськими правилами.