Джонатан Свифт - Мандри Ґуллівера

Королева, треба сказати, досить часто підсміювалась із моїх страхів, питаючи, чи всі мої співвітчизники такі самі боягузи, як я. Одним із приводів для кепкувань було таке. Улітку тут повно мух; ці кляті комахи завбільшки з нашого жайворонка не давали мені жодної хвилини спокою. Вони то сідали на мою тарілку під час обіду і потирали брудні кудлаті кінцівки, то атакували моє обличчя, залишаючи на ньому клейку гидоту. Вони мерзенно пахли. Ніхто з велетнів мух, здавалося, не помічав, а для мене вони перетворювалися на справжню муку. Єдиним порятунком був ніж, яким я размахував, відбиваючись від цих тварюк і викликаючи загальний сміх.

Пригадую один із випадків, коли Глюмдалькліч уранці за ясної погоди поставила мою скриню на підвіконня розчиненого вікна, щоб я міг подихати свіжим повітрям. Мені не хотілося, щоб мою скриню підвішували так, як в Англії вішають на вікнах клітки з птахами. Я відчинив віконце і всівся за стіл, збираючись поснідати куснем здобного пирога. Моя нянечка пішла, щоб зварити свіжу каву. Несподівано у вікно влетіли декілька ос, яких привабив запах солодкої начинки. Кімната наповнилася дзижчанням, ніби враз загугнявили дві дюжини волинок. Оси заволоділи моїм сніданком і розшматували його, а потім закружляли над моєю бідною головою, жахнувши мене, – я бачив перед собою смертоносні жала. І все-таки мені вистачило хоробрості напасти на них, орудуючи ножем. Чотирьох я вбив, решту насилу відігнав, розмахуючи капелюхом, і відразу ж хутко зачинив вікно.

Оси були завбільшки з куріпку. Я витяг їхні жала, які сягали півтора дюйма завдовжки та були гострими, немов голка. Усі чотири екземпляри я зберіг і згодом показував у Європі разом із іншими рідкісними трофеями. По поверненні до Англії три з них я віддав до музею природи Грешем-коледжу, а одне залишив на згадку.

Досить часто мені доводилося супроводжувати королеву в її поїздках. Зазвичай вона вирушала на околиці Лорбрульгруда. Іноді королева супроводжувала короля, але від столиці далеко не віддалялася й чекала на повернення його величності.

Країна велетнів простягається на шість тисяч миль углиб півострова, на північному сході відокремленого від материка гірським пасмом заввишки тридцять миль. Ці гори зовсім непрохідні, оскільки чимало їхніх вершин являють собою діючі вулкани. Ніхто не міг мені сказати, чи заселена земля по той бік гірського пасма. З трьох інших боків королівство оточував океан, проте в країні не було жодного зручного морського порту, тому що узбережжя і численні бухти були суцільно всіяні гострокінечними скелями, між якими вирують жорстокі хвилі прибою. Тому прибережна смуга доступна лише для найменших суден.

Проте річки королівства судноплавні та в них багато чудової риби. Велетні рідко ловлять морську рибу – вона для них надто дрібна. Іноді штормом до берега прибиває китів; простий народ із задоволенням уживає їх в їжу. Кити бувають великих розмірів, зрідка їх доставляють у кошиках до столиці. Якось я бачив на королівському столі китове м’ясо, приготоване під дивним соусом, однак їхнім величностям ця страва була не до смаку.

Королівство густо заселене, у ньому нараховують п’ятдесят одне місто, величезну кількість сіл і близько сотні фортець. Лорбрульгруд розташований по обидва береги мальовничої ріки. У місті понад вісімдесят тисяч будинків, у ньому мешкають шістсот тисяч людей. Столиця тягнеться на три глюнглюнги (що становить понад п’ятдесят чотири англійські милі), а завширшки займає два з половиною глюнглюнги. Я встановив це за мапою, накресленою за наказом короля. Коли її розгорнули для мене на землі, вона зайняла сто квадратних футів; знявши черевики, я кроками виміряв діаметр і окружність столиці, після чого встановив її справжні розміри згідно з масштабом.

Королівський палац являє собою величезну групу будівель, що займають сім миль в окружності. Нам із Глюмдалькліч виділили карету з кучером, і ми вряди-годи каталися містом або навідувалися до крамниць. Звичайно в цих поїздках я перебував у своїй скрині, однак іноді добра супутниця видобувала мене звідти і брала на руки, щоб я міг роздивитися будівлі та перехожих. Мені здавалося, що наша карета анітрохи не менша за Вестмінстер-хол, хоча й не така висока. Якось дівчинка наказала кучеру зупинитися біля однієї з крамниць. Скориставшись цим, карету оточили жебраки. Я лікар, і для мене це було жахливе видовище. Перед моїми очима постали рак, який смертельно вразив груди однієї жінки, гнійні рани на обличчі іншої, здутий зоб на шиї старого, милиці калік… Мерзеннішими за все були воші, якими кишів одяг нещасних. Уперше я спостерігав цих паразитів багатократно збільшеними, і хоча вони викликали у мене нудоту, я був би не проти анатомувати одного з них. Однак мої хірургічні інструменти залишилися на кораблі.