Жюль Верн - Діти капітана Ґранта

Зараз леді Елен не засмутилася через поспішний від’їзд Едварда до Лондона, хоча вона й не любила розлучатися з чоловіком. Та й у телеграмі, яку вже назавтра було доставлено, сповіщалося про його швидке повернення, але потім надійшов лист, із якого Елен дізналася, що лорд затримується, бо в справі виникли певні труднощі. Наступного дня поштар приніс нового листа, в якому лорд Гленарван висловлював надзвичайне невдоволення поведінкою чиновників Адміралтейства.

Був вечір, леді Елен саме сиділа у вітальні, коли управитель замку Хальбер спитав її, чи не побажає вона прийняти юну дівчину та хлопчика, які вперто добиваються зустрічі з лордом Гленарваном.

– Це хтось із місцевих? – спитала Елен.

– Ні, – відповів управитель. – Вони дісталися потягом до Баллоха, а звідти пішки прийшли до Люсса.

– Гаразд, Хальбере, запросіть їх до мене, – наказала леді Елен.

Невдовзі до вітальні ввійшли молодесенька дівчина з хлопчиком. Вони були дуже схожі між собою, тож відразу було зрозуміло, що це брат і сестра. Дівчині було років шістнадцять і її вродливе, стомлене обличчя з першого погляду на неї приваблювало, а бідний, але охайний одяг викликав співчуття. Хлопчик років дванадцяти стискав її руку з такою рішучістю, що було зрозуміло – він цілком серйозно вважав себе захисником сестри. Опинившись у вітальні, дівчина трохи зніяковіла, та леді Елен лагідно сказала їй:

– Здається, ви хотіли поговорити зі мною. Про що ж?

– Не з вами, – спохмурнів хлопчик, – ми маємо побачити лорда Гленарвана!

– Так, але лорда Гленарвана зараз немає, – сказала леді Елен. – Я – його дружина і, можливо, могла б чимось зарадити вам замість нього…

– Ви – леді Гленарван? – вигукнула дівчина. – Пробачте моєму братові, він просто надто нетерплячий. Лорд Гленарван помістив у газеті оголошення про судно «Британія»…

– Справді! – поспішно мовила Елен. – Але хто ви?

– Я – донька зниклого капітана Ґранта, а це мій брат.

– Міс Ґрант! О Боже мій! – вигукнула леді Елен, обіймаючи дівчину та цілуючи хлопчика в тугенькі щічки.

– Пані, – звернулася до Елен схвильована дівчина, – що вам відомо про «Британію»? Наш батько… Чи він іще живий? Благаю, скажіть нам!

– Люба дитино! Я не хотіла б вводити вас в оману та вселяти облудні надії…

– Кажіть же мерщій, пані! Ми так багато пережили, що зараз готові до всього.

– Бідні мої! – схвильовано промовила Елен. – Надія дуже мала, але, можливо, настане день, коли ви знову побачите свого батька.

Міс Ґрант більше не могла стримати сліз, і вони, як роса з листя, полилися з її очей.

Нарешті бурхливий напад гіркої радості минув, дівчина засипала Елен запитаннями, і та розповіла їй історію пляшки та переказала зміст послання, що було в ній.

Увесь час, поки Елен говорила, Роберт Ґрант не зводив із неї очей, слухаючи так уважно, ніби саме його життя залежало від слів цієї жінки. В уяві хлопчика постали всі жахливі події, які мав пережити його батько.

Міс Ґрант слухала мовчки, міцно стиснувши руки.

– Чи можу я поглянути на ті листи, пані? – спитала вона, щойно леді Елен закінчила розповідь.

– На жаль, я їх не маю: лорд Гленарван відвіз листи в Адміралтейство. Але я цілком точно переповіла вам зміст. Серед розмитих водою слів уціліло кілька цифр, у тому числі й широта, на якій сталася корабельна аварія. Але, на лихо, не вдалося дізнатися довготу.

– Менше з тим! – перебив її хлопчик. – Обійдемося без довготи!

– Авжеж, містере Роберте, – посміхнувшись, погодилася Елен, зачудована рішучістю молодшого Ґранта. – Адже нам і так відомо досить багато.

– Безперечно, пані, – сказала дівчина, – та мені б так хотілося побачити рядки, які написав наш батько!

– Сподіваюся, лорд Гленарван незабаром повернеться додому. Він має твердий намір добитися в Адміралтействі термінової відправки експедиції на пошуки капітана Ґранта.

– Він справді зробить це заради нас?

– Звісно, люба. Я з хвилини на хвилину чекаю чоловіка. Сподіваюся, до приїзду лорда Гленарвана ви обоє не відмовитеся побути гостями в нашому замку?

– Але ж, пані, ми для вас зовсім сторонні!

– Що ви, люба дитино! Ані ви, ані ваш брат не сторонні в цьому домі. І лорд Гленарван після повернення відразу розповість дітям відважного капітана Ґранта про все, що робиться задля майбутнього порятунку їхнього батька.

У родині капітана Ґранта, що мешкала в місті Данді в графстві Перт, Мері й Роберт були єдиними дітьми. Дружина Гаррі Ґранта померла під час пологів, народивши сина Роберта, отож, коли капітан бував у плаванні, за дітьми наглядала його двоюрідна сестра, вже літня жінка. Гаррі Ґрант був споконвічним шотландцем, відважним мореплавцем. Він чудово знався на мореплавстві, був вельми освіченою людиною, а ще й, як шкіпер торговельного флоту, з часом став досвідченим купцем. Спочатку Ґрант ходив у далекі морські плавання як помічник, а відтак і як капітан, його мандрівки були успішними, і за кілька років після народження сина йому вдалося зібрати чималі заощадження.