Джек Лондон - Біле Ікло

Кілька разів намагався Біле Ікло збити Чирокі з ніг. Але між ними була надто велика різниця в зрості. Чирокі був занадто присадкуватий, надміру близький до землі. Біле Ікло все-таки зробив спробу скористатися цим випробуваним прийомом, однак невдало. Нагода випала йому в той момент, коли він виконував одне зі своїх фантастичних сальто-♣ мортале. Він уловив секунду, коли голова бульдога була повернена в інший бік. Плече його не було захищене. Біле Ікло кинувся до нього, але його власне плече було настільки вище від плеча бульдога й поштовх був таким потужним, що сила інерції перекинула його через тіло супротивника. Уперше за все своє бойове життя Біле Ікло втратив рівновагу. Тіло його майже перекинулося в повітрі, і він, напевно, впав би на спину, якби не перевернувся відразу ж у повітрі, котячим рухом намагаючись опуститися на ноги. Він важко гепнувся на бік. Наступної хвилини він уже стояв на ногах, але тієї самої миті зуби Чирокі вп’ялися в його горло.

Мертвої хватки не вийшло, тому що Чирокі вчепився у вовка дуже-дуже низько, занадто близько до грудей, але він не випустив ворога. Біле Ікло схопився на ноги й почав гасати навкруги, як божевільний, намагаючись скинути із себе бульдога. Ця вага, що присмокталася й уп’ялася, доводила його до сказу. Вона зв’язувала його рухи, позбавляла їх волі. Це було схоже на капкан, і весь інстинкт його глибоко обурювався проти цього катування. На кілька хвилин вовк ніби втратив розум. Його опанувала шалена жадоба до життя, і він перестав міркувати. Мозок його запаморочився від інстинктивного прагнення тіла жити й рухатися без кінця, тому що рух є найвищим проявом життя.

Біле Ікло гасав як скажений, крутився, підскакував і робив коло за колом, намагаючись скинути із себе п’ятдесятфунтовий тягар, що висів у нього на шиї. Бульдог не розтискав зубів. Іноді, щоправда, зрідка, йому вдавалося торкнутися лапами землі й на хвилину затримати рух Білого Ікла, але наступної миті той знову починав знависніло кружляти, тягнучи його із собою. Чирокі робив так, як підказував йому інстинкт. Він знав, що чинить правильно, не випускаючи горла супротивника, і вряди-годи відчував блаженний стан задоволення. У такі моменти, замруживши очі, він дозволяв супротивникові тріпати на всі боки своє тіло, не звертаючи уваги на заподіювані йому муки. Хватка в боротьбі була геть усім, і цієї хватки він тримався.

Біле Ікло зупинився тільки тоді, коли відчув, що знесилився. Він нічого не міг удіяти й нічого не розумів. За все своє життя він не зустрічав нічого схожого. Собаки, з якими йому доводилося битися, боролись інакше: він кидався на них, кусав і відскакував.

Він ліг майже на бік, важко дихаючи. Не розтискаючи зубів, Чирокі почав тиснути на нього, намагаючись зовсім повалити його на бік. Біле Ікло пручався. Він відчував, як щелепи бульдога, злегка стискаючись і розтискаючись, жувальним рухом підбираються усе вище до його горла. Система бульдога полягала в тому, щоб утримувати те, що він придбав, і намагатися при найменшій можливості дістати більше. Можливість оця траплялася тоді, коли Біле Ікло не рухався; коли ж він боровся, Чирокі задовольнявся тим, що мав.

Вигнута спина Чирокі була єдиним місцем, до якого Біле Ікло міг добратися зубами. Вовк упився в його м’яке тіло коло шиї, але він не був знайомий із жувальними прийомами боротьби, та й щелепи його не були пристосовані до них. Він умів тільки завдавати своїми іклами рвані рани. Аж тут становище супротивників змінилося. Бульдогові вдалося нарешті перекинути вовка на спину, і він опинився тепер над ним, як і раніше тримаючи за горло. Зі спритністю кішки Біле Ікло підняв задні лапи й, ударяючи ними ворога по животі, почав розривати йому черево своїми міцними пазурами. У Чирокі напевно вивалилися б усі нутрощі, але він прудко відскочив убік і, не випускаючи вовчого горла, зупинився під прямим кутом до тіла Білого Ікла.

Від цієї хватки не було порятунку. Вона була невблаганна, як доля. Зуби ворога повільно наближалися до яремної вени. Білого Ікла рятувала від смерті тільки рухлива шкіра на шиї й густа шерсть. Завдяки цим особливостям у роті в Чирокі утворився товстий валик, що затримував рух його зубів. Але поступово, дюйм за дюймом, він набирав чимраз більше цієї шкіри й потихеньку починав душити Білого Ікла. Бідоласі щомиті ставало важче дихати.

Було зрозуміло, що боротьба мусить незабаром скінчитися. Ті, що поставили на Чирокі, тішились і пропонували безглузді парі; прихильники Білого Ікла були тією самою мірою пригнічені й відмовлялися відповідати одним проти десяти й навіть двадцяти. Один спритний чоловік усе-таки заклався за умови п’ятдесяти проти одного. Це був Красунчик Сміт. Він увійшов на арену й тикнув пальцем убік Білого Ікла. Потім вибухнув презирливим сміхом. Це вплинуло. Біле Ікло оскаженів. Він напружив останні сили й опинився на ногах. Але коли він знову закрутився, волочачи на собі п’ятдесятифунтового ворога, злість його перейшла в панічний страх. У ньому знову прокинулося шалене бажання жити, і розум його замовк перед жагучим закликом плоті. Описуючи нескінченні кола, спотикаючись, падаючи й знову підхоплюючись, піднімаючись навіть на задні лапи, вовк марно докладав усіх зусиль, щоб скинути із себе чіпку смерть.