Николай Хвылевой - Санаторійна зона

– Драстуйте, мої голуб’ятка! – закричав товариш Вовчик.

– Здоров був, голубе! – відповіла йому криком тьотя Клава.

Дмитрій відчув, що йому стало важко дихати. Він наздогнав свій каюк і вліз у нього. Цілу ніч Аглая не давала йому спокою, цілу ніч він мріяв про зустріч із нею (наче він не бачився з нею сто років), і от на ранок він раптом зустрічає її в купальному костюмі. В ньому в перший раз прокинувся до неї справжній стривожений самець. Він безсоромно дивився на її таз, на її груди і ніяк не міг одірватись, йому захотілось зареготати й так дико, як, очевидно, реготала первісна людина. Йому навіть прийшла мисль підпливти до флоберівських дам і жартуючи схопити в свої обійми Аглаю.

– Ану покажи, як ти плаваєш? – закричала Аглая, звертаючись до Карамазова й так випинаючи груди, ніби вона збиралась летіти до нього.

– Ah, mon Dieu! Que dites-vous là, [84]– крикнув товариш Вовчик.

– І ти тут, mon ami? I ти? Que vous êtes aimable de venir me surprendre ainsi. [85]

– Але компенсація, мадмуазель. J’éspère que vous me ferez l’amitié de diner avec moi. [86]

– C’est une grave question qui demande réflexion. [87]

– Будь ласка, подумайте. Бо я до обіду дістав прекрасного вина.

Товариш Вовчик уже сидів у каюку напроти Дмитрія і поволі гріб до пляжу.

– Ти знаєш, – сказав він, звертаючись до свого приятеля. – Я говорю про загадковість, що за неї сховались наші дами. Її все-таки можна розшифрувати.

– Яким же це чином?

– Дуже просто, – тихенько засміявся лінгвіст. – Ми їх напоїмо добрим міцним вином – і вони нам усе розкажуть.

– Ти так думаєш?

– Я цього певний… Тим паче, що дами не від того, щоб колись із нами випити. Оце недавно тьотя Клава так прямо мені й сказала, що вона хоче «кутнуть».

Карамазову ця мисль теж подобалась. Не тому, що йому хотілось «розшифрувати», як говорив товариш Вовчик, московських дам – ця загадковість із кожним днем його все менше й менше цікавила, – а тому, що сьогодні він побачив прекрасне Аглаїне тіло, тому, що йому захотілось кусати її. Йому метнулось у голові, що п’янка може утворити непогану обстановку, і він уже напружено шукав місця для оргії.

– Я бачу, що ти поділяєш мою думку, – сказав товариш Вовчик.

– Я її цілком поділяю.

– Ну, так тоді допомагай мені, друже. Я думаю зараз атакувати наших дам і сподіваюсь, що сьогодні вночі ми будемо з ними пиячити.

– Але де ж ми з ними зійдемось? – спитав Карамазов.

– Про це я вже подумав. Годині о восьмій ми сядемо в каюк, заберемо з собою що треба й поїдемо на Зелену Косу. Там можна буде навіть огнище розвести.

На Зелену Косу? Прекрасно. Як це він про неї не подумав. Це ж такий затишний куточок, що кращого й не треба. Там навіть можна буде й заночувати… саме в копицях сіна.

– Ти добре придумав, – сказав Карамазов. – Я з охотою підтримаю тебе.

Товариш Вовчик ще раз від задоволення крякнув і змовк: вони вже були біля флоберівських дам.

– Що ви там секретничаєте? – спитала тьотя Клава, коли каюк легко сів на пісок пляжу.

– Це я кажу Вовчикові, – знайшовся Дмитрій, – що пора вже вас познайомити з моєю дружиною.

– Ти це серйозно говориш? – спитала Аглая, примружуючи очі.

– Цілком серйозно… і ми зробимо так: я вас познайомлю з Ганною, а ви нас познайомите з чоловіком тьоті Клави.

Аглая поспішила погодитись. Більше того: вона гадає, що треба це зробити сьогодні увечері.

– Тільки не сьогодні, – кинув товариш Вовчик і поінформував дам про свій план щодо випивки.

Дами план прийняли, але Аглая сказала, що перш за все вона хоче познайомитися із Ганною.

– Чому це «перш за все»? – незадоволено спитав Дмитрій. – На цю історію ще буде час.

– Але й на випивку буде час, – уперто сказала Аглая.

Вона так рішуче стояла на своєму, що за кілька хвилин Вовчик уже виходив із себе. Тоді дами несподівано почали вдягатись і демонстративно покинули пляж.

– І на чорта тобі треба було говорити про це знайомство? – незадоволено сказав лінгвіст.

Але Карамазов і сам проклинав себе за необачність. У всякому разі, друзі вже знали Аглаю і зрозуміли, що ніякої вечірки не можна влаштувати, доки вони не задовольнять цю капризну й уперту дівчину.

Звести Аглаю з Ганною вдалось тільки на четвертий день після розмови на річному пляжі. Це трапилось увечері біля хвіртки, саме на тому місці, відкіля флоберівські дами починали чергову гулянку з своїми кавалерами. Зустріч була холодна, і це особливо відчула Ганна.

– Чого це ви так цураєтесь громади? – спитала Аглая, беручи під руку дружину Карамазова.