Аглая знову перехилила келих. Обличчя їй розчервонілось, і очі блищали химерним блиском. Карамазов із захопленням дивився на дівчину.
– Іще я хочу сказати, друзі мої, що хоч це й дивно, а породив мене не хто інший, як ваша ячейка. Це моя рідна мама… Ну, от уявіть собі. Росте десь, в якомусь, скажемо, «вузі» дівчина. Дівчина, що називається, кров із молоком. Від природи її покликано до кипучої діяльності – не тієї, що комсомолить у пустопорожнє… ну, скажемо, якоюсь нудною доповіддю чи то «собачим завулком», а тієї, що, скажемо, Перовська. І от кличе її ячейка і каже: «Так от що, свідома юнко, будеш ти у нас кандидаткою у комсомол… Твоє яке походження?»… А на чорта мені це походження? Не я ж робила батька? А він мене зробив!
– Мабуть, твоє походження все-таки темненьке, – сказав товариш Вовчик.
– А ви, Ганно, як думаєте? Темненьке моє походження?
– Я думаю, що мені вже пора додому, – сказала Ганна й підвелась із стільця.
– Ні, почекайте! Я ще не скінчила. – Аглая грубо взяла за руку Ганну й посадила її. – Так от. Що ж мені робити? Ви розумієте – мене від природи покликано до кипучої діяльності, і я хочу творити життя. Не так, як його творите ви, Ганно, і не так, як ти, Дмитрій Карамазов (вона знову випила келих горілки), а так, як її творили хоробрі на протязі тисячі років… Ви, звичайно, кажете, що я проповідую ідеологію нової буржуазії – хай буде по-вашому. Але й буде по-моєму, бо ми – я й тисячі Аглай у спідницях та штанях – не можемо далі жити без повітря.
– Вам, мабуть, дуже душно! – раптом зіронізувала Ганна.
– Parbleu, j’étouffe. Je vous prie de baisser la glace, pour nous donner un peu d’air. [90]
– Я вам уже говорила, що я погано розумію французьку мову.
– Вона говорить, – зі злістю сказала тьотя Клава, – що вона задихається і просить вас відчинити вікно.
– А, це зовсім інша справа, – знову зіронізувала Ганна.
Карамазов раптом зірвався з місця і підійшов до дружини.
– Ти, Ганно, очевидно, хочеш додому? – різко сказав він. – Так я можу провести тебе.
– Я зовсім не п’яна й тепер уже додому не збираюсь, – спокійно промовила Ганна.
– Так я збираюсь! – кинув Карамазов. – Ходім!
Тьотя Клава й Вовчик теж підвелись. Підвелася й Аглая.
– Я передчувала, що з цієї зустрічі нічого гарного не вийде, – сказала тьотя Клава.
– А що ж мусило вийти? – наївно спитав лінгвіст.
Дама легенько посіпала його за ніс і подала свою руку для поцілунку. Вона нарешті заспокоїлась і сказала йому, щоб він завтра приходив до них із Карамазовим: мовляв, чому не проїхатись у город К. на кілька годин. Словом, треба ще познайомитись із К. Поїздка, мабуть, буде цікава, бо година прекрасна й потім, на пароплаві можна набратись нових вражень. Товариш Вовчик погодився. Тоді тьотя Клава взяла під руку Карамазова і зробила і йому таку ж пропозицію.
Дмитрій теж погодився і, скинувши на плече тьоті Клавину парасольку, пропустив уперед Аглаю й Ганну: і та, і друга цілу дорогу йшли мовчки.
– А все-таки весело жити «на етом свєтє, господа», – сказала Аглая. – Це, здається, твої, Дімі, слова?
Карамазов мовчав. Він замислився. Він думав про те, про що недавно говорила Аглая, і мислі йому наздоганяли одна одну. Він і справді стикнувся з цікавою дівчиною. І йому тепер уперто лізло в голову, що ця зустріч може скінчитися маленькою драмою і що в цій драмі головними особами будуть, очевидно, троє: він, Аглая та Ганна.
– Товариство, – сказав товариш Вовчик. – А хто з вас розплачувався з І. Л. Карасиком?
Лінгвістові відповіла мовчанка: очевидно, ніхто про це й не подумав.
– Ну, таке відношення до крамаря я можу назвати тільки свинством.
– Нічого подібного, – сказала тьотя Клава. – За І. Л. Карасика нічого турбуватись: коли він сьогодні не взяв, то візьме завтра. І завтра йому краще брати, бо завтра ви в нього ще щось купите.
– А воно й правда! – погодився лінгвіст. – Розрахунок правильний. Якийсь Перерепенко до цього ніколи не додумається.
Коли приятелі підійшли на другий день до того будинку, де квартирували дачниці, їх зустріла Аглая незадоволеним обличчям і сказала, що кавалерам зовсім не личить спізнюватись на цілих півгодини. Словом, тьотя Клава розгнівалась і поїхала сама. Аглая, звичайно, на них уже не гнівається і просить їх зайти в кімнату. До речі, вони познайомляться із Женею (мужчина в золотому пенсне). У нього зараз страшенно болить якийсь зуб… очевидно, зуб кастрованої мудрості.
– Прошу! – сказала Аглая й відчинила двері. – Заходьте, панове-товариство!
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу