Чарльз Диккенс - Пригоди Олівера Твіста

– Ще б пак, – відповіла вона, підсовуючись до столу і спираючись на нього ліктями.

– Боронь Боже, боронь Боже, голубко, я це знаю, але…

– Але що? – спитав Сайкс.

– Я тільки боюся, щоб вона часом знову не розсердилася так, як тоді, пам’ятаєш? – виправдувався старий.

Тут міс Нансі задьористо зареготалась, випила нахильцем чарку горілки й дзвінко вилаялася. Це, очевидно, заспокоїло обох джентльменів.

– А тепер, Феджіне, – усміхнулася вона, – можеш сказати Біллі про Олівера.

– Ой, тямуща яка! Такої швидкої я ще ніколи не бачив! – скрикнув Феджін, ляснувши її по спині. – Ти вгадала, я хотів говорити про Олівера. Ха-ха-ха!

– Що саме? – спитав Сайкс.

– Ось хлопець для тебе, – хрипко прошепотів старий, притиснувши пальця до носа й гидко всміхаючись.

– Олівер?! – скрикнув Сайкс.

– Бери його, Біллі, – сказала Нансі. – Я б на твоєму місці його взяла. Він, може, не такий спритний, як інші, але тобі треба тільки, щоб він проліз і відчинив двері. На нього можна покластися, Біллі.

– Знаю, що можна, – запевнив Феджін, – ми його за останні тижні добре вимуштрували, а тепер пора вже самому на хліб заробляти. До того ж він найменший, решта переросла.

– Так, мені саме такого й треба, – замислено мовив містер Сайкс.

– І він зробить усе, що ти схочеш, Біллі, – провадив старий, – не встоїть, ти тільки його як слід налякай.

– Налякати? – скрикнув Сайкс. – Налякати його можна! Тільки пам’ятай, якщо він мені на роботі джмеля підпустить, то ні за цапову душу пропаде! Жартувати я не люблю. Живим ти тоді його не побачиш. Поміркуй раніше! – похмуро провадив грабіжник, витягаючи з-під ліжка важкого лома.

– Я все це вже обміркував, – жваво відповів Феджін, – я придивлявся, дуже придивлявся до нього, соколику. Треба тільки, щоб він відчув, що він частка нас самих, треба, щоб у його мозкові угніздилась думка, що він – злодій, і тоді він наш! Наш до живоття! Кращої нагороди не можна було б і вигадати. – Дідуган схопився руками за груди і аж затрусився з радощів.

– Наш! Ти хочеш сказати – твій, – поправив його Сайкс.

– Може, й так, може, й так, хай буде мій, Біллі, – корчився зі сміху Феджін.

– А чого, власне, ти так панькаєшся з цим дрантям? У Коммон-Гордені вештається ж пак до чорта дітлахів, чому ти не вибереш собі якогось іншого? – спитав господар, дивлячись скоса на свого друга.

– На бісового батька вони мені здалися, соколику, – трохи зніяковіло відповів той, – вони нічого не варті. Скоро щось трапиться, вони полісменові одразу в око впадуть, і я їх все одно втеряю. А як навести цього хлопця на пуття, то він двадцятьох за пояс заткне, соколику, до того ж, – провадив він, уже трохи упевненіше, – до того ж, якщо тільки йому поталанить дременути, він нас усіх занапастить, і тому він мусить, розумієш, мусить їсти з нами з однієї миски й узяти участь в якійсь нашій спільній справі – байдуже якій; для мене досить того, що він буде причетний до грабунку – мені цього тільки й треба. Це багато краще, аніж усувати бідне хлоп’ятко з дороги – воно й небезпечно, та й втратимо ми на цьому чимало.

– Коли думаєш починати? – спитала Нансі, передбачаючи, що Сайкс зараз з огидою вилає лицемірного старого лиса.

– Так, коли думаєш починати, Біллі? – мовив той.

– Ми з Тобі умовлялися на післязавтра, – відповів Сайкс.

– Гаразд, місяця не буде?

– Не буде.

– А про те, кому нести мотлох, подбали?

Сайкс хитнув головою.

– І про…

– Все наготовили, – перебив його Сайкс, – не турбуйся про дрібниці. Краще приведи його сюди завтра ввечері. Я вирушу на світанні. А ти тільки мовчи та тримай топильню напоготові.

Після короткої суперечки, в якій усі троє взяли жваву участь, було вирішено, що Олівера приведе увечері Нансі. Феджін натискав на те, що хлопчик найрадніше послухає її, бо вона тоді так палко заступилася за нього. Отже, Олівер мав перейти під Сайксів «протекторат», і той дістав дозвіл робити з ним у разі потреби все, що йому заманеться, не відповідаючи за можливі неприємності й несподіванки і не зупиняючись ні перед чим; щодо останнього, то всі Сайксові докази про потребу найвищої кари мав у загальних рисах підтвердити Тобі Крекіт.

Містер Сайкс запив ці перемовини кількома чарками горілки й, захмелівши вщент, почав трясти ломом, вигукувати уривки якихось сороміцьких пісень, лаятись на всі заставки й хизуватися своїми фаховими здібностями. Спотикаючись і хитаючись, він припер до хати скриню зі своїми струментами для влому і тільки-но відкрив її віко й почав пояснювати властивості цих струментів і технічні переваги зокрема кожного з них, як похитнувся, упав на скриню й так і заснув.