Чарльз Диккенс - Пригоди Олівера Твіста

– Знову якийсь новий ґедзь укусив! – скрикнув Сайкс, здивовано обертаючись до старого.

Феджін зробив йому знак головою не вважати на Нансі; незабаром вона дійсно відійшла й заспокоїлась. Прошепотівши на вухо грабіжникові, що вже все гаразд і щоб він не боявся, Феджін узяв капелюха й пішов додому; біля дверей він зупинився й попрохав присвітити йому на темних сходах.

– Проведи його, Нансі, – звелів Сайкс, набиваючи свою люльку. – Шкода буде, коли він сам собі карка вломить і не потішить навіть вуличних волоцюг. Посвіти йому лишень.

Нансі взяла свічку й вийшла за старим на сходи. Уже зовсім внизу, в сінях, він притиснув нараз свого пальця до рота й прошепотів:

– Що з тобою, моя ясочко?

– Про що це ти? – так само пошепки спитала вона.

– Що це все має означати? – відповів Феджін. – Коли він… (тут старий показав своїм кощавим закандзюбленим пальцем нагору), коли він такий жорстокий до тебе (він, моя пташко, тварюка, груба тварюка), то чому ж тебе не…

– Що? – спитала дівчина, бо Феджін замовк над самим її вухом, пильно зазираючи їй у вічі.

– Тепер не час, ми ще про це встигнемо якось поговорити. Я твій друг, Нансі, вірний друг. Я маю в руках таємні й певні засоби. Якщо ти схочеш помститися над тим, хто поводиться з тобою як з собакою – чуєш, як з собакою, і навіть гірше, бо Вовка свого він часом голубить, то йди до мене, кажу тобі, йди до мене. З ним ти зустрілась і розійдешся, а мене ти знаєш здавна.

– Так, так, я тебе добре знаю, – спокійно, без найменшого хвилювання відповіла Нансі. – Добраніч!

Вона відступила назад, коли Феджін хотів був узяти її за руку, але так само спокійно побажала йому ще раз доброї ночі, хитнула головою на його пильний погляд і замкнула за ним двері.

Дорогою додому Феджін напружено думав: у голові його роєм роїлися думки. У нього з’явилося підозріння (не в зв’язку з останньою сценою, що допіру сталася нагорі, хоча вона ще більше підтвердила його здогад), а помалу, поволі, день по дню, що Нансі в’їлася в печінки Сайксова жорстокість і вона знайшла собі нового коханця.

Поводилася вона якось чудно останнім часом, часто вимикалася кудись із дому сама, стала мов зовсім байдужа до всіх справ їхнього злодійського гуртка, – а як ревно брала була колись це все до серця! І оце сьогодні: чому вона так настирливо вперто рвалася з хати, як ударила одинадцята година? Це все стверджувало Феджінове підозріння. Так, він був навіть певен цього. Нансин новий обранець, очевидячки, не належав до їхнього гурту, але з такою помічницею, як Нансі, він буде неоціненним здобутком для їхньої славної зграї, і тому (так міркував Феджін) треба його швидше залучити. Старий мав ще іншу таємну мету. Сайкс знав занадто багато, і хоч Феджін приборкував свою злість, але приборкана злість гризе душу не менше; грубі натяки й образи розбійника дошкуляли йому страшенно. Нансі мусила, звичайно, знати, що коли вона відкинеться від свого коханого, він їй цього не подарує; буде переслідувати своєю скаженою помстою розрадника й таки покалічить, а то й уб’є його. «Коли довести їй це все як слід, то вона напевно згодиться його отруїти, – думав Феджін. – Хіба це для жінок первина? Та вони ще й на гірші штуки здатні задля своїх коханців. А таким чином небезпечний, ненависний, клятий мерзотник зійде з мого шляху, натомість з’явиться інший робітник, а дівчина буде тоді через цей злочин у моїй цілковитій владі, і я робитиму з нею що завгодно».

Усі ці міркування кублилися в голові старого, ще коли він залишився на самоті у Сайксовій кімнаті; тому він скористався одразу з першої нагоди, щоб обережно натякнути дівчині, прощаючись, на те, що він усе знає. Вона не здивувалась, не намагалася навіть удати, що не розуміє цього натяку. Ні, вона його одразу зрозуміла. Її останній погляд у сінях свідчив про це.

Але Нансі, може, жахнеться й не схоче заподіяти смерті Сайксові? Проте смерть його була головною метою Феджіна, її він мусив будь-що-будь досягнути. «Як би мені її певніше до рук прибрати? Як? Як?» – думав він, плентаючись додому.

Але Феджін мав хитромудру голову й довго метикувати йому не довелось. «Не треба спонукати її, хай сама не зізнається. Найкраще простежити за нею, довідатися, хто її новий коханий, а потім пригрозити виказати на неї Сайксові (перед яким вона, звичайно, потерпала), якщо вона почне упиратися, і кінець кінцем вона послухає».

– Звісно, тоді вона не посміє сперечатись, – майже голосно вирвалося у Феджіна. – Ні за що в світі не посміє! У мене все в руках, усе налагоджено. До діла! Нарешті ти в моїй владі.