Оскар Уайльд - Портрет Доріана Ґрея [збірник]

Леді Віндермір. Ви ж увесь вечір обсипали мене найвигадливішими компліментами.

Лорд Дарлінґтон ( усміхаючись ). Але тепер ми всі дожили до такої скрути, що тільки на компліменти і стає нас. Нічим іншим ми й не спроможні обсипати.

Леді Віндермір ( похитуючи головою ). Ні, я кажу цілком серйозно. Не смійтесь, це ніякі не жарти, мені не подобаються компліменти, і я не розумію, чому чоловіки думають, ніби жінкам приємно вислуховувати висмоктану з пальця хвальбу на їхню адресу.

Лорд Дарлінґтон. Але ж я казав те, що думав. ( Бере простягнену йому чашку з чаєм .)

Леді Віндермір ( серйозним тоном ). А от я гадаю, що це не так. Я зовсім не хочу сваритися з вами. Мені ви дуже симпатичні, і це вам відомо. Але вся моя симпатія до вас пропала б, якби я побачила, що ви такі самі, як і більшість інших чоловіків. Насправді ви кращі від більшості їх, їй-бо, – просто вас часом приємно прикидатись гіршим за них.

Лорд Дарлінґтон. Кожен з нас має свою слабину, леді Віндермір.

Леді Віндермір. ( Все ще сидячи за чайним столиком. ) А навіщо вам саме ця слабина?

Лорд Дарлінґтон ( теж іще сидячи ). Таж тепер у товаристві так багато марнославних людей прикидається добряками, що вдавати з себе поганця – це наче прояв скромності й людяності! Та й те треба сказати, що коли ти прикидаєшся добрим, світ сприймає тебе аж надто всерйоз. А коли ти прикидаєшся поганим – ні. Отака дивовижна дурість оптимізму.

Леді Віндермір. То ви, лорде Дарлінґтон, не хочете, що світ усерйоз вас сприймав?

Лорд Дарлінґтон. Ні, нізащо у світі. Та кого взагалі світ сприймає всерйоз? Усіх найбільших тупоголовців від єпископів до зануд. Мені б хотілося, щоб ви , леді Віндермір, сприйняли мене всерйоз – саме ви , більше, ніж будь-хто інший у світі.

Леді Віндермір. А чому… чому саме я?

Лорд Дарлінґтон ( хвильку повагавшись ). Тому що ми з вами – так мені здається – могли б стати великими друзями. А й станьмо великими друзями! Котрогось дня ваш друг міг би дуже прислужитись вам.

Леді Віндермір. На що це ви натякаєте?

Лорд Дарлінґтон. Таж знаєте – ми всі деколи потребуємо друзів…

Леді Віндермір. Мені здається, що ми й тепер уже великі друзі, лорде Дарлінґтон. І можемо залишатись друзями, якщо ви не…

Лорд Дарлінґтон. Якщо я не?…

Леді Віндермір. Не зіпсуєте все тим, що будете говорити мені екстравагантні дурниці. Вам, може, бачиться в мені пуританка? Що ж, я маю в собі трохи пуританства, мене так виховувано, і це мені приємно. Моя мати померла, коли я ще була дитиною. Я весь час жила у леді Джулії – це старша батькова сестра, ви знаєте. Вона була сувора зі мною, але навчила мене розрізняти чесне й ганебне, про що світ забуває тепер. Вона не визнавала компромісів. Я їх також не визнаю.

Лорд Дарлінґтон. Дорога моя леді Віндермір!

Леді Віндермір (відхиляючись на спинку канапи ). Вам, певно, здається, що я відстала від нашого часу? Нехай і так. Мене не приваблює бути на рівні з таким часом, як наш.

Лорд Дарлінґтон. Ви вважаєте, що наш час дуже поганий?

Леді Віндермір. Так. Тепер люди сприймають життя як умоглядну спекуляцію. А воно зовсім не таке. Насправді воно – таїнство. Ідеал життя – любов. Його очищення полягає в жертовності.

Лорд Дарлінґтон ( усміхаючись ). Але не дай боже бути принесеним у жертву!

Леді Віндермір ( нахиляючись вперед ). Не кажіть цього!

Лорд Дарлінґтон. А я це кажу. Я відчуваю це… і знаю.

Входить Паркер.

Паркер. Там запитують, міледі, чи треба сьогодні на вечір стелити килими на терасі?

Леді Віндермір. Я не думаю, що сьогодні буде дощ. А ви як гадаєте, лорде Дарлінґтон?

Лорд Дарлінґтон. Щоб дощ був на ваш день народження? Я такого і уявити не можу!

Леді Віндермір. Скажіть їм, нехай стелять, Паркере.

Паркер виходить.

Лорд Дарлінґтон ( усе ще сидячи ). Отже, ви вважаєте – я наводжу суто абстрактний приклад, – якщо молодому подружжю не минуло, скажемо так, і двох років, а чоловік ні сіло ні впало стає близьким приятелем жінки… ну, більш ніж сумнівної репутації… часто відвідує її, за сніданком буває з нею, та й, мабуть, сплачує її рахунки, – то ви вважаєте, що його дружині, навіть коли вона опинилася в такій ситуації, не вільно шукати собі якоїсь втіхи?

Леді Віндермір ( насуплюючись ). Якоїсь втіхи собі?

Лорд Дарлінґтон. Так. Я вважаю, що його дружині вільно це робити… І що вона має на це право.

Леді Віндермір. Якщо чоловік чинить підло, то й дружина повинна так само чинити?