Оскар Уайльд - Портрет Доріана Ґрея [збірник]

Лорд Дарлінґтон. Якраз для сучасного чоловіка воно було б непоганим назвиськом.

Герцогиня Бервік. До чого ж ви розтлінним виглядаєте, любий лорде Дарлінґтон!

Леді Віндермір. Лорд Дарлінгтон тільки легковажний.

Лорд Дарлінґтон. Ой, не кажіть цього, леді Віндермір!

Леді Віндермір. Тоді чому ж ви так легковажно говорите про життя?

Лорд Дарлінґтон. Бо життя, як на мене, занадто поважна справа, щоб говорити про нього серйозно. ( Відходить у глибину вітапльні .)

Герцогиня Бервік. Що це за мудрація? Будьте вибачливі до мого недоумства, лорде Дарлінґтон, – поясніть мені, що ви, власне, маєте на думці.

Лорд Дарлінґтон ( вертається ближче до столу ). Краще цього не робити, герцогине. Якщо в наші дні твоя мова буде яснішою, тебе неодмінно викриють. На все добре. ( Тисне руку герцогині. ) На все добре й вам, леді Віндермір. ( Рушаючи до дверей .) То можна буде мені завітати ввечері? Ви дозволите?

Леді Віндермір ( підвівшись, підходить до лорда Дарлінґтона ). Так, звичайно. Але тільки не виголошуйте дурниць, в які самі не вірите.

Лорд Дарлінґтон ( усміхаючись ). Це вже ви взялися мене перевиховувати. Але перевиховання – небезпечна штука, леді Віндермір. ( Вклоняється і виходить. )

Герцогиня Бервік ( підводиться і йде на середину вітальні ). Яка чарівна його нечестива особистість! Він мені страшенно подобається. І я дуже рада, що він пішов. ( До леді Віндермір .) А у вас такий милий вигляд! Між іншим, у кого ви шиєте сукні? Знаєте, люба Марґерит, я мушу зізнатись, що мені вас шкода. ( Підходить до канапи й сідає поруч з леді Віндермір .) Еґато, голубко!

Леді Еґата. Слухаю, мамо. ( Підводиться .)

Герцогиня Бервік. Може, ти переглянеш альбом з фотографіями, що онде лежить?

Леді Еґата. Гаразд, мамо. ( Іде до столу в глибині вітальні .)

Герцогиня Бервік. Мила дівчинка! Вона так любить роздивлятись фотографії швейцарських краєвидів. Дуже бездоганний смак, як на мене. Але мені таки справді шкода вас, Марґерит!

Леді Віндермір ( усміхаючись ). Чому, герцогине?

Герцогиня Бервік. Та через ту жахливу жінку. Вона до всього ще й чудово одягається, чим тільки погіршує справу, бо ж як розкладницьки впливає на інших! Оґастес – ви знаєте цього мого брата з сумнівною репутацією, це таке випробування для всієї рідні! – так ото він закохався в неї до нестями. А це просто-таки скандал, адже такій жінці не місце в пристойному товаристві. У багатьох жінок є минуле, а у неї, як я чула, цього минулого більше десятка, і всі до одного неспростовні.

Леді Віндермір. Але про кого саме ви говорите, герцогине?

Герцогиня Бервік. Про місіс Ерлін.

Леді Віндермір. Місіс Ерлін? Я ніколи не чула про неї, герцогине. І який вона має стосунок до мене?

Герцогиня Бервік. Бідолашна моя! Еґато, голубко!

Леді Еґата. Слухаю, мамо.

Герцогиня Бервік. Може, ти вийдеш на терасу помилуватися заходом сонця?

Леді Еґата. Гаразд, мамо. ( Виходить скляними дверима на терасу .)

Герцогиня Бервік. Чарівна дівчинка! Вона так любить дивитись на захід сонця! Така витонченість почуттів, хіба ні? Бо й справді – чи ж є що краще за природу?

Леді Віндермір. Але що таке сталося, герцогине? Чому ви завели зі мною мову про цю жінку?

Герцогиня Бервік. Невже ви направду нічого не знаєте? Запевняю вас, ми всі цим страшенно пригнічені. Оце щойно вчора у малої леді Джансен тільки й розмови було про те, що якби хтось інший з лондонців до таких крайнощів попустився, то нехай уже, але щоб Віндермір?!

Леді Віндермір. Мій чоловік?… Що у нього спільного з цією жінкою?

Герцогиня Бервік. Отож бо і є, моя люба! У цьому ж уся сіль. Він безустанно її відвідує, цілі години просиджує в неї, і коли він там, вона нікого іншого не приймає. З порядних жінок, щоправда, тільки дехто у неї буває, моя люба, – але вона завела чимало непутящих приятелів, серед них і мій брат, про якого я вам згадувала, так ото через це якраз і зле виходить з Віндерміром. Ми вбачали в ньому зразкового чоловіка, але тепер я боюся, що тут уже ніяких сумнівів нема. Мої любі племінниці – дівчата Севіл, ви ж їх знаєте, правда? – такі милі домосідки, аж страх простацькі, але зичливі вдачею, – отож вони весь час сидять біля вікна, вишивають чи то шиють якусь потворну одежу для вбогих, і це, як на мене, дуже правильно, коли навкіл цей жахливий соціалізм проповідують, – а оця кошмарна жінка винайняла собі дім якраз навпроти їх на Керзон-стріті, на такій респектабельній вулиці! Я не розумію – до чого ми котимось? І вони кажуть мені, що Віндермір ходить до неї чотири-п’ять разів на тиждень, їм бо видко його з вікна. Вони не годні змовчати про це, і хоч плітки не в їхньому звичаї, але ж тут незмога стриматись, і від них ці вістки розходяться по всіх усюдах. А найгірше в цьому те, що ця жінка, як я чула, витягла з когось цілу купу грошей, хоча півроку тому з’явившись у Лондоні, не мала ні шеляга за душею, а тепер от у неї чарівний особняк у Мейфері, своя карета, якою вона щодня роз’їжджає в Гайд-парку, і все це – чисто все! – відтоді, як вона запізналася з безталанним любим Віндерміром.