Оскар Уайльд - Портрет Доріана Ґрея [збірник]

Леді Віндермір. Ні, я не можу в це повірити!

Герцогиня Бервік. Але це щира правда, моя люба. Увесь Лондон це знає. Тим-то я й вирішила, що треба побачитися з вами і порадити, щоб ви негайно відвезли свого чоловіка на курорт – чи до Гомбурга в Прусії, чи до Екса [190]у Франції, де він матиме чим розважитись, а ви зможете цілий день пильнувати за ним. Не знаю, чи ви повірите мені, моя люба, але невдовзі після заміжжя я кілька разів мусила прикидатись дуже хворою і силувала себе пити найбридкіші мінеральні води, – а все лиш для того, аби витягти Бервіка з Лондона. Він був страшенно залюбливий. Зате – треба визнати – мій чоловік ніколи й ні перед ким не розкидався великими грішми. Він дуже принциповий у цьому питанні!

Леді Віндермір ( уриває її ). Але такого не може бути, герцогине! Не може бути! ( Підводиться і відходить убік .) Ми лише два роки як одружилися. Нашій дитині тільки шість місяців. ( Сідає на стілець з лівого боку вітальні .)

Герцогиня Бервік. Ах, таке ж гарненьке немовлятко! І як воно себе почуває? Це хлопчик чи дівчинка? Сподіваюсь, що дівчинка… Хоча ні, я пригадую, що це хлопчик. Дуже шкода. Хлопці всі такі зіпсуті! Мій син, як до прикладу, вкрай аморальний. Ви й не уявляєте, о котрій годині він вертається додому! А він же тільки пару місяців, як з Оксфорду!.. Не розумію, чого їх там навчають?

Леді Віндермір. Але хіба всі чоловіки погані?

Герцогиня Бервік. Ой, та всі з них, моя люба, геть усі без винятків. І з роками анітрохи не кращають. Чоловіки старіють, але так і не стають порядними.

Леді Віндермір. Я і Віндермір одружилися з любові.

Герцогиня Бервік. Так, ми всі починали з цього. Я погодилась вийти заміж за Бервіка лише тому, що він безнастанно й затято погрожував накласти на себе руки, та не минуло й року, як він уже загравав до кожної спідниці, байдуже якого кольору, якого фасону і якої тканини. Ба навіть коли ще тривав наш медовий місяць, я вже помітила його підморгування покоївці – гарненькій, порядній дівчині. Довелось відразу її звільнити, і то без рекомендації. Хоча ні: пригадую, що я передоручила її своїй сестрі – бідолаха сер Джордж дуже короткозорий, і я думала, що там обійдеться без пригод. Але не обійшлося, і це було страшенно прикро. ( Підводиться. ) А тепер, моя люба, я мушу йти – нас запрошено на обід. І запам’ятайте: не беріть надто близько до серця тієї дещиці, що Віндермір нахимерив. От вивезете його закордон, і він неодмінно повернеться до вас.

Леді Віндермір. Повернеться до мене?

Герцогиня Бервік Так, моя люба, – ці поганючі жінки відбирають у нас чоловіків, однак потім вони таки вертаються, хоч злегка й підтоптані вже. І нізащо не влаштовуйте сцен: чоловіки цього не терплять!

Леді Віндермір. Це дуже добре з вашого боку, герцогине, що ви прийшли і розповіли мені всю цю історію. Але я не можу повірити, щоб мій чоловік мене зрадив.

Герцогиня Бервік. Миле дитя! Я теж колись була такою. А тепер язнаю, що всі чоловіки – потвори. ( Леді Віндермір калатає дзвінком .) Єдине, що нам залишається – краще годувати наших крутіїв. Добра куховарка творить справжні дива, а вона у вас, я знаю, в цьому ділі майстриня. Марґерит, люба моя, ви що, хочете заплакати?

Леді Віндермір. Не бійтеся, герцогине, я не плаксійка.

Герцогиня Бервік. Оце й добре, моя люба. В сльозах знаходять порятунок лиш дурнулі, а красуням сльози тільки шкодять. ( Гукає .) Еґато, голубко!

Леді Еґата ( входячи у вітальню ). Слухаю, мамо. ( Зупиняється потойбік чайного столика .)

Герцогиня Бервік. Підійди й попрощайся з леді Віндермір. І подякуй, що ми так приємно провели час у неї в гостях. ( Підходить ближче до переднього кону .) А я, між іншим, маю подякувати вам за надіслане містерові Гоперу запрошення – він з тих заможних австралійців, які нині привертають до себе загальну увагу. Його батько домігся великих статків, продаючи якісь консерви в круглих бляшанках – начебто смачні дуже… Це чи не ті самі, що від цих завше верне носа челядь. Але син його – вельми цікавий молодик. Здається, він захопився розумацькими розмовами моєї любої Еґати. Звичайно, нам буде дуже важко розлучатися з нею, але я гадаю, що та мати, яка не розлучається хоча б з однією дочкою щосезона, не любить по-справжньому своїх дітей. Увечері ми знов будем тут, моя люба. ( Паркер відчиняє двері в глибині вітальні .) І не забудете моєї поради: негайно ж відвезіть бідолаху з Лондона, це єдиний вихід. Ще раз до побачення; ходім, Еґато!