Оскар Уайльд - Портрет Доріана Ґрея [збірник]

Леді Віндермір. Мене вона не цікавить!.. А ти… Ти за одним подихом згадуєш і цю жінку, і мене. Це ж вияв несмаку! ( Сідає біля бюро .)

Лорд Віндермір. Марґерит, ти можеш урятувати цю жінку. Вона хоче вернутись у порядне товариство і хоче, аби ти допомогла їй у цьому. ( Підходить до дружини .)

Леді Віндермір. Я?!

Лорд Віндермір. Так, ти.

Леді Віндермір. Яке нахабство з її боку! ( Пауза. )

Лорд Віндермір. Марґерит, я ж прийшов, щоб звернутись до тебе з незвичним проханням, і я зараз таки звертаюся з ним, хоч ти й довідалась про те, чого я нізащо не думав розкривати перед тобою, – що я дав місіс Ерлін значну суму грошей. Так от, я прошу тебе запросити її до нас на сьогоднішню вечірку. ( Лорд Віндермір стоїть ліворуч від дружини. )

Леді Віндермір. Ти збожеволів! ( Підводиться. )

Лорд Віндермір. Я благаю тебе. Про неї всяке можуть говорити, всякі чутки, це так, але ніхто не знає нічого конкретного проти неї. Її приймають у кількох домах – не таких, куди ти схотіла б завітати, але де все-таки бувають жінки з товариства, в такому розумінні, як тепер вживають це слово. Однак цього їй мало. Вона хотіла б, аби ти запросила її хоч раз до себе.

Леді Віндермір. На відзнаку її перемоги, чи що?

Лорд Віндермір. Зовсім ні. Вона просто знає, що ти добропорядна людина, і коли її бодай раз сюди запросили, то перед нею відкриється змога жити краще й безпечніше, ніж досі. Вона не має наміру сходитися з тобою ближче. Чому б тобі не допомогти жінці, яка намагається повернутись до нормального життя?

Леді Віндермір. Ні, тут щось не те. Якщо жінка відчуває щиру покуту, вона нізащо не схоче вертатись у те середовище, яке призвело її до руїни чи було свідком цього.

Лорд Віндермір. Я прошу тебе!

Леді Віндермір ( рушає до дверей з правого боку ). Я йду перевдягатись на обід, і мені вже досить розмов про сьогоднішніх гостей. Артуре… ( Підходячи до нього .) Тобі здається, що як я без батька й без матері, то я самотня в цьому світі і ти можеш чинити зі мною все, що заманеться. Але ти помиляєшся. Я маю друзів, і їх багато.

Лорд Віндермір. Ти, Марґерит, кажеш це необдумано й нерозважливо. Я не сперечатимуся з тобою, але наполягаю, щоб ти запросила сьогодні місіс Ерлін.

Леді Віндермір. Я не буду цього робити.

Лорд Віндермір. Ти відмовляєшся?

Леді Віндермір. Категорично!

Лорд Віндермір. Марґерит, я прошу, зроби це заради мене. Для неї це остання нагода.

Леді Віндермір. Але яке мені до всього цього діло?

Лорд Віндермір. Які ж добропорядні жінки непоступливі!

Леді Віндермір. А які ж лихі чоловіки слабодухі!

Лорд Віндермір. Знаєш, Марґерит, може, й справді жоден чоловік не вартий тієї жінки, з якою одружився, – це так і є, – але невже ти допускаєш, ніби я… ні, таке й уявити страшно!

Леді Віндермір. А чому ти повинен різнитись від інших чоловіків? Я от чула, що на весь Лондон ледве чи є хоч один одружений чоловік, не підвладний якійсь ганебній пристрасті.

Лорд Віндермір. Я не належу до них.

Леді Віндермір. Я не певна в цьому.

Лорд Віндермір. В душі ти певна. Але не треба поглиблювати прірву поміж нами. Бог свідок, що за останні кілька хвилин ми й так далекувато опинились одне від одного. Краще сядь і напиши запрошення.

Леді Віндермір. Нізащо в світі.

Лорд Віндермір ( підходячи до бюро ). Тоді я сам напишу! ( Натискає на електричний дзвінок, сідає за бюро і пише запрошення .)

Леді Віндермір. Ти вирішив запросити цю жінку? ( Ступає крок до чоловіка .)

Лорд Віндермір. Так.

Пауза. Входить Паркер.

Паркер. Слухаю, мілорде.

Лорд Віндермір. Подбайте, щоб цього листа було доставлено місіс Ерлін на адресу Керзон-стріт, 84-А. ( Підводиться і віддає листа Паркерові .) Відповіді не треба.

Паркер виходить.

Леді Віндермір. Артуре, якщо ця жінка сюди прийде, я її ображу.

Лорд Віндермір. Не кажи цього, Марґерит.

Леді Віндермір. Я не жартую.

Лорд Віндермір. Дитятко, якщо ти це зробиш, у Лондоні не знайдеться жодної жінки, яка не шкодувала б за твоїм вчинком.

Леді Віндермір. У Лондоні не знайдеться жодної добропорядної жінки, яка б не схвалила мого вчинку. Ми занадто поступливі. А ми повинні показувати приклад. Сьогодні ввечері я так і зроблю. ( Підносить віяло. ) Так, ти подарував мені оце віяло, воно – твій дарунок на день народження. Якщо ця жінка переступить поріг мого дому, я мазну її по обличчю цим віялом.

Лорд Віндермір. Марґерит, ти не можеш такого зробити.

Леді Віндермір. Ти ще не знаєш мене! ( Відходить праворуч. З’являється Паркер .) Паркере!