Оскар Уайльд - Портрет Доріана Ґрея [збірник]

Лорд Віндермір. Марґерит! Я мушу поговорити з тобою.

Леді Віндермір. Ви потримаєте моє віяло, лорде Дарлінґтон? Дякую. ( Виходить на передній кін .)

Лорд Віндермір ( підходячи до дружини ). Марґерит, оте, що ти мені казала перед обідом, цього ж не буде, правда?

Леді Віндермір. Ця жінка сьогодні не ступить сюди ногою.

Лорд Віндермір. Місіс Ерлін уже в дорозі сюди, і коли ти якось образиш чи пораниш її, то цим накличеш ганьбу й сором на нас обох. Затям це! Ох, Марґерит, – ти тільки повір мені! Дружина повинна вірити своєму чоловікові!

Леді Віндермір. У Лондоні повно жінок, що вірять своїм чоловікам. Їх завжди легко розпізнати – вони мають такий нещасний вигляд! Я не збираюся бути однією з них. ( Відходить убік .) Лорде Дарлінґтон, дайте мені, будь ласка, моє віяло. Дякую… Корисна це річ – правда ж бо? Сьогодні я потребую друга, лорде Дарлінґтон, – я й не уявляла, що він так швидко мені знадобиться.

Лорд Дарлінґтон. Леді Віндермір! Я знав, що цей час настане, – але чому саме сьогодні?

Лорд Віндермір. Ні, я таки скажу їй! Я мушу! Це буде жах, коли станеться якась сцена. Марґерит…

Паркер. Місіс Ерлін!

Лорд Віндермір здригається. Входить місіс Ерлін – чудово вбрана, вона тримається з великою гідністю. Леді Віндермір стискає в руці віяло, але воно раптом випадає з її долоні на підлогу. Вона холодно вклоняється місіс Ерлін, яка з ясною усмішкою вклоняється їй у відповідь і наче впливає у вітальню.

Лорд Дарлінґтон. У вас упало віяло, леді Віндермір. ( Піднімає його і подає власниці .)

Місіс Ерлін. Ще раз добридень вам, лорде Віндермір! Такий чарівний вигляд у вашої дружини. Вона просто як намальована!

Лорд Віндермір ( тихим голосом ). Це страшенно необдумано з вашого боку, що ви прийшли!

Місіс Ерлін ( усміхаючись ). Це найвиваженіший вчинок у моєму житті. І, між іншим, ви повинні сьогодні приділити мені особливу увагу. Я боюся жінок. Ви повинні познайомити мене з декотрими з них. А з чоловіками я й сама впораюся. Як ся маєте, лорде Оґастес? Щось ви останнім часом нехтуєте мене. Я після вчорашнього дня вас ні разу не бачила. Боюся, що ви не вірні мені. Від усіх я тільки це й чую.

Лорд Оґастес. Та що ви, місіс Ерлін, – дозвольте, я поясню вам…

Місіс Ерлін. Ні, любий лорде Оґастес, ви нічого не вмієте пояснювати. Саме цим ви найбільше зачаровуєте.

Лорд Оґастес. То якщо я вже зачарував вас, місіс Ерлін…

Розмова між ними триває далі. Лорд Віндермір неспокійно походжає по вітальні, пильнуючи за місіс Ерлін.

Лорд Дарлінґтон ( до леді Віндермір ). Ви так зблідли!

Леді Віндермір. Боягузи завжди бліднуть!

Лорд Дарлінґтон. Ви аж млієте. Може, вийдемо на терасу?

Леді Віндермір. Справді… ( До Паркера .) Паркере, скажіть, щоб винесли мені плаща.

Місіс Ерлін ( підходячи до леді Віндермір ). Вашу терасу, леді Віндермір, так чудово освітлено! Вона нагадує мені римський палац принца Доріа. ( Леді Віндермір холодно вклоняється і виходить на терасу разом з лордом Дарлінґтоном. ) О, містер Ґреєм – як ся маєте? А це не ваша тітонька, леді Джедбер? Я так хотіла б із нею познайомитись!

Сесіл Ґреєм ( якусь хвильку стоїть розгублений і вагається .) Та звичайно ж, якщо таке ваше бажання. Тітонько Керолайн, дозвольте познайомити вас із місіс Ерлін.

Місіс Ерлін. Я така рада зустрічі з вами, леді Джедбер. ( Сідає на канапі поруч з нею. ) Ми з вашим небожем великі приятелі. Я дуже зацікавлена в його політичній кар’єрі. На нього, я певна, чекають незвичайні успіхи в політиці. Він мислить як торі, а висловлюється як радикал – що в наші дні дуже важливо. До того ж він блискучий промовець. Хоча це й не дивно – ми всі знаємо, від кого йому це передалося. Ось буквально вчора під час прогулянки в парку лорд Еланлейл сказав мені, що містер Ґреєм промовляє майже так само гарно, як і його тітонька.

Леді Джедбер. Мені дуже приємно чути це від вас!

Місіс Ерлін усміхається і веде далі розмову.

Дамбі ( до Сесіла Ґреєма ). То ти вже познайомив місіс Ерлін з леді Джедбер?

Сесіл Ґреєм. Довелося познайомити, друзяко. Не було іншого виходу. Ця жінка примусить кожного, щоб виконував її волю. Як це в неї виходить – я не годен збагнути.

Дамбі. Маю надію, що до мене вона не озветься! ( Повільно відходить у бік леді Плімдейл .)

Місіс Ерлін( до леді Джедбер ). У четвер? Залюбки! ( Підводиться і, підійшовши до лорда Віндермір, смішкувато мовить. ) Ну й занудно ж бути ґречною з цими титулованими бабцями! Але мусиш – вони інакше й не сприймуть тебе.