Оскар Уайльд - Портрет Доріана Ґрея [збірник]

Джек. До речі, ви оце, здається, згадали про хрестини, докторе Чезюбл. Ви, звичайно, знаєтесь на проведенні цього обряду? ( Чезюбл виявляє деякий подив .) Я маю на увазі, що вам же не так і рідко доводиться хрестити, правда?

Міс Призм. З сумом треба визнати, що в нашій парафії це один з основних обов’язків пастора. Я часто говорила на цю тему з біднішими парафіянами. Однак вони й поняття не мають, що таке ощадливість.

Чезюбл. Церква не відкидає жодного немовляти, міс Призм. У кожній дитині є щось святе. Але ви, містере Ворзінґ, зацікавлені в долі котрогось конкретно немовляти? Ваш брат, наскільки я знаю, був неодружений, чи не так?

Джек. О, так.

Міс Призм ( з гіркотою ). Такими зазвичай є всі ті, що живуть лише задля власної насолоди.

Джек. Тут ідеться не про дитину, любий докторе, – хоч я й дуже люблю дітей. Справа в тому, що я сам хотів би пройти обряд хрещення, – і то сьогодні пополудні, – звісно, якщо ви маєте вільну часину.

Чезюбл. Але ж вас, містере Ворзінґ, вже хрестили, хіба ні?

Джек. Я не пам’ятаю цього.

Чезюбл. Отож ви маєте щодо цього певні сумніви?

Джек. Так, маю. Є такі обставини, пов’язані з моїм народженням і першими роками життя – їх ні до чого зараз згадувати, але вони спонукають до висновку, що я був покинутий, так би мовити, напризволяще. В усякому разі, про мене не дуже дбали. Але, звичайно, я б не хотів зайве утруднювати вас – може, в моєму віці вже запізно хреститись?

Чезюбл. Та ні, я зовсім не ригористично ставлюсь до цього обряду. Окроплення та й занурення в воду дорослих були звичайною практикою за часів первісної християнської церкви.

Джек. Занурення в воду? Ви хочете сказати, що…

Чезюбл. Не хвилюйтесь, окроплення буде цілком достатньо, воно навіть бажаніше. Погода ж у нас така мінлива… А о котрій годині вам бажано пройти цей обряд?

Джек. Десь так о годині п’ятій, якщо це вам зручно.

Чезюбл. Чудово, чудово! Якраз о цій порі я маю провести ще два хрещення. Йдеться про двійню, що недавно знайшлася в родині одного з ваших орендарів. У Дженкінса – візника й дуже роботящого чоловіка.

Джек. Але воно щось не дуже мене приваблює – хреститись разом з немовлятами! Це виглядало б на хлоп’яцтво. Може, краще о пів на шосту?

Чезюбл. Добре, добре! ( Дістає годинника .) А тепер, любий містере Ворзінґ, я вже покину ваш дім скорботи. Я тільки прошу не перейматись надміру тим горем, яке спіткало вас. Те, що нам видається гірким випробуванням, часто є прихованим благословенням.

Міс Призм. А мені це видається благословенням дуже навіть явним.

З будинку виходить Сесілі.

Сесілі. Дядечку Джеку! Я така рада вас бачити! Але чом ви в такому жахливому костюмі? Перевдягніться чимшвидше!

Міс Призм. Сесілі!

Чезюбл. Дитя моє! Дитя моє!

Сесілі підходить до Джека, він сумовито цілує її в чоло.

Сесілі. Та що таке сталося, дядечку Джеку? Усміхніться ж бо! Ви маєте вигляд людини, в якої болять зуби, – а ось у мене для вас сюрприз. Знаєте, хто у нас в їдальні? Ваш брат!

Джек. Хто?

Сесілі. Ваш брат Ернест. Він приїхав півгодини тому.

Джек. Що за бздури! В мене нема ніякого брата.

Сесілі. Ой не кажіть! Хоч і як погано, може, повівся він з вами в минулому, все-таки це ваш брат. Ви не можете бути такі суворі, щоб відштовхнути рідного брата. Я покличу його сюди. І ви потиснете йому руку, – правда, дядечку Джеку? ( Вбігає в дім .)

Чезюбл. Яка чудова новина! Та телеграма з Парижа, виходить, була жорстоким жартом людини, що хотіла погратись на ваших почуттях.

Міс Призм. Після того, як ми примирилися з цією втратою, несподіване його повернення мені здається особливо тривожним.

Джек. Мій брат в їдальні? Нічого не розумію. Це все чистісінький абсурд!

У сад виходить Елджернон руч-об-руч із Сесілі; вони повільно наближаються до Джека.

Джек. Сили небесні! ( Киває Елджернонові, щоб забирався геть .)

Елджернон. Братчику Джоне, я приїхав з міста сказати тобі, що страшенно жалкую за всі ті клопоти, які ти мав через мене, і що я відтепер збираюся жити зовсім по-новому. ( Джек пронизує його колючим поглядом і не бере простягнену йому руку .)

Чезюбл ( до міс Призм ). Цей молодик перейнятий добром. В його словах чути щире каяття.

Міс Призм. Але я цих раптових навернень не сприймаю. Вони притаманні розкольникам. І відгонять слабодухістю нонконформістів.

Сесілі. Дядечку Джеку, невже ви не потиснете руку рідному братові?

Джек. Я нізащо не потисну йому руки. Його приїзд сюди просто-таки обурливий. Він чудово знає, чому.