Оскар Уайльд - Портрет Доріана Ґрея [збірник]

Джек. І ти, Сесілі, більше не будеш з ним розмовляти?

Сесілі. Звичайно, не буду – хіба що він сам першим озветься до мене. Не відповісти йому було б ознакою явної невихованості.

Джек. Добре, тоді я подбаю, щоб він уже не озивався до тебе. Я подбаю, щоб він уже ні до кого не озивався в цьому домі. Треба, щоб він поплатився за те, що накоїв. Містере Ґрібсбі…

Ґрібсбі. Слухаю, сер.

Джек. Я сплачу цей борг мого брата, це буде останній борг, що я плачу за нього. То яка там сума?

Ґрібсбі. 762 фунти 14 шилінгів 2 пенси. Ой, та ще ж 5 шилінгів і 9 пенсів за екіпаж, найнятий задля вигоди клієнта.

Джек. Гаразд.

Міс Призм. На мою думку, ця щедрість досить безглузда.

Чезюбл ( махаючи рукою ). Серце має свою мудрість, – як і голова, міс Призм.

Джек. Чек сплачується фірмі «Паркер і Ґрібсбі», як я розумію?

Ґрібсбі. Так, сер. Тільки, будь ласка, не перекресліть чек. Дякую вам. ( До доктора Чезюбла .) На все добре. ( Доктор Чезюбл холодно вклоняється .) На все добре. ( Міс Призм також холодно вклоняється. до Елджернона .) Маю надію ще стрітися з вами за якоїсь нагоди.

Елджернон. Сподіваюся, що цього не буде. У вас хибне уявлення про те, в якому товаристві джентльмен волів би спілкуватись. Та жоден джентльмен не схоче знатися з повіреним, який запроторює його в тюрягу на глухій околиці!

Ґрібсбі. Ваша правда, ваша правда.

Елджернон. До речі, Ґрібсбі: ви, Ґрібсбі, не поїдете назад до станції в цьому екіпажі. Екіпаж цей – мій. Його найнято задля моєї вигоди. Вам доведеться пішака добиратись до станції. І це, між іншим, дуже добре. Повірені надто мало ходять пішки. Я не знаю ані одного повіреного, що не потребував би цього моціону. Як правило, вони сидять цілий день за столом в духоті своїх контор, нехтуючи власні обов’язки.

Джек. Ви можете їхати в екіпажі, містере Ґрібсбі.

Ґрібсбі. Дякую, сер.

Ґрібсбі відходить.

Сесілі. День сьогодні такий спекотний, – правда, містере Чезюбл?

Чезюбл. Але в небі чутно грім.

Міс Призм. Атмосфера потребує чистішого повітря.

Чезюбл. А ви читали сьогоднішній «Таймс», містере Ворзінґ? Там дуже цікава стаття про поширення релігійних почуттів серед мирян.

Джек. Я газету відкладаю на післяобідній час.

З’являється Мерімен.

Мерімен. Ленч на столі, сер.

Елджернон. О, це добра новина. Я страшенно зголоднів.

Сесілі ( заперечливим тоном ). Але ж ви вже мали ленч.

Джек. Уже мав ленч?

Сесілі. Так, дядечку Джеку. Він дістав на перекуску бутерброд з паштетом із гусячої печінки і маленьку пляшку того шампанського, що порадив вам лікар.

Джек. Моє шампанське вісімдесят дев’ятого року!

Сесілі. Так. Вам, я подумала, буде приємно, що ваш брат пригостився тим самим шампанським, яке й ви п’єте.

Джек. Ну добре! Але як він уже спожив раз ленч, то вдруге йому не годиться розраховувати на те саме. Це було б чисте безглуздя.

Міс Призм. Споживати по два ленчі на один день – не просто безцеремонність. Це розбещеність.

Чезюбл. Навіть поганські філософи засуджували надмірність у харчуванні. Якнайсуворіш висловлювався з цього приводу Аристотель. При цьому він послуговувався такими самими термінами, як і щодо лихварства.

Джек. Докторе, ви можете провести наших леді до їдальні?

Чезюбл. Залюбки!

Чезюбл іде до будинку разом з міс Призм та Сесілі.

Джек. Твоя банберія, Елджі, таки не мала великого успіху. Не пощастило сьогодні твоїй банберії.

Елджернон. Що ж, з банберією буває коли краще, коли гірше, як і з усім іншим. Мене б задовольнило, якби ти допустив мене до ленчу. А головне, що я побачив Сесілі й що вона така мила.

Джек. Не говори так про міс Кард’ю. Мені це не подобається.

Елджернон. А мені не подобається твоє вбрання. Ти просто смішний у ньому. Чому ти не підеш і не перевдягнешся? Це ж блазенство носити жалобу по людині, яка збирається гостювати в тебе цілий тиждень. По-моєму, це сущий гротеск.

Джек. Я ні в якому разі не залишу тебе тут на цілий тиждень як гостя чи когось там іншого. Ти маєш від’їхати поїздом… о четвертій годині п’ять хвилин.

Елджернон. Я ні в якому разі не покину тебе, поки ти в жалобі. Це було б не по-дружньому. Якби я був у жалобі – ти ж не покинув би мене? Коли б ти так зробив, я перестав би вважати тебе порядною людиною.

Джек. А як я перевдягнуся – ти поїдеш?

Елджернон. Поїду, якщо ти не задляєшся. Я ще нікого не зустрічав, щоб так довго, як ти, марудився з одяганням, і все невлад.

Джек. Нехай і так, але все одно це краще, ніж вічно бути таким надміру вичепуреним, як ти.