Оскар Уайльд - Портрет Доріана Ґрея [збірник]

Джек. Якраз ні: вона надзвичайно гарна і їй лише вісімнадцять років.

Елджернон. А ти сказав Ґвендолен, що в тебе є вихованка, теж надзвичайно гарна собою і якій тільки вісімнадцять років?

Джек. Хто ж розводиться про такі речі? Життя – це питання такту. І всі ці деталі пізнаються поступово. Сесілі й Ґвендолен неодмінно заприятелюють. Ручуся чим завгодно, що за півгодини після знайомства вони вже зватимуть одна одну сестрами.

Елджернон. Жінки доходять до цієї стадії, спершу обізвавши одна одну зовсім іншими іменами. Але зараз, братчику, якщо ми хочемо запосісти гарний стіл у Вілліса, нам треба швиденько перевдягтись. Уже майже сьома година!

Джек ( роздратовано ). У тебе вічно майже сьома!

Елджернон. Звісно, бо я голодний.

Джек. Я ще ні разу не бачив тебе ситим… Але все гаразд. Я їду в Олбені, а о восьмій зустрічаємось у Вілліса. Можеш дорогою заглянути до мене, коли хочеш.

Елджернон. А що ми робимо після обіду? Їдемо в театр?

Джек. Ой ні! Мені гидко слухати дурощі.

Елджернон. Тоді в клуб?

Джек. Ой ні! Мені гидко говорити дурощі.

Елджернон. Ну тоді трюхцем доберемось до вар’єте о десятій?

Джек. Ой ні! Мені гидко дивитись на дурощі.

Елджернон. Тоді що ж ми робитимем?

Джек. Нічого!

Елджернон. Але ж це бозна-як важко – нічого не робити. Хоча я не проти важкої роботи, коли тільки вона не заради якоїсь конкретної мети…

Входить Лейн.

Лейн. Міс Ферфакс.

Входить Ґвендолен. Лейн виходить.

Елджернон. Кого я бачу – Ґвендолен!

Ґвендолен. Елджі, будь ласка, відвернися. Я маю дещо важливе сказати містерові Ворзінґу. Оскільки це приватна розмова, ти її, звісно, почуєш.

Елджернон. Між іншим, Ґвендолен, – я не думаю, що можу тобі це дозволити.

Ґвендолен. Ти, Елджі, завжди надто аморально ставишся до життя. Тобі треба ще дорости, щоб таке робити. ( Елджернон відходить до каміну .)

Джек. Голубко моя, Ґвендолен!

Ґвендолен. Ернесте, ми ніколи не зможемо одружитись. З маминого обличчя я побачила, що цього ніколи не буде. Тепер мало хто з батьків зважає на думку своїх дітей. Колишня повага до юності швидко відмирає. Якщо я й мала якийсь вплив на свою маму, то тільки до трьохрічного віку. Але хоч вона й не дозволить мені вийти за вас заміж і я одружуся з кимось іншим, і може навіть не один раз, це все одно не змінить моєї довічної відданості вам.

Джек. Ґвендолен, дорога моя!

Ґвендолен. Історія вашого романтичного походження, яку я почула від мами з неприємним коментарем, – природно, зворушила мене до глибини душі. У вашому імені якісь нездоланні чари. А безхитрісність вашого характеру просто незбагненна для мене. Вашу лондонську адресу в Олбені я маю. А яка ваша адреса на провінції?

Джек. Мій маєток у Вултоні, Гердфордшир.

Елджернон, що уважно прислухався до цієї розмови, посміхнувся сам до себе й став записувати адресу на своєму манжеті. Потім узяв зі столу розклад залізничного руху.

Ґвендолен. Сподіваюся, пошта у вас там справно працює? Можливо, нам доведеться вдатись до відчайдушних заходів. Усе це, звичайно, треба буде серйозно обміркувати. Я підтримуватиму зв’язок з вами щодня.

Джек. Моя єдина!

Ґвендолен. Ви ще довго залишатиметесь у Лондоні?

Джек. До понеділка.

Ґвендолен. Чудово! Вже можеш обернутись, Елджі.

Елджернон. Дякую, я вже обернувся.

Ґвендолен. Можеш і подзвонити.

Джек. Ви дозволите мені провести вас до карети, голубко?

Ґвендолен. Аякже.

Джек ( до Лейна, що тільки-но ввійшов ). Я проведу міс Ферфакс.

Лейн. Будь ласка, сер.

Джек і Ґвендолен виходять.

Лейн підносить Елджернону на таці листи. Очевидно, це все були рахунки, бо Елджернон, глянувши на конверти, рве їх на клапті.

Елджернон. Склянку хересу, Лейне.

Лейн. Слухаю, сер.

Елджернон. Завтра, Лейне, я вирушаю банберити.

Лейн. Слухаю, сер.

Елджернон. І до понеділка мабуть не повернуся. Спакуйте моє вихідне вбрання, смокінг і все інше для поїздки до містера Банбері…

Лейн. Слухаю, сер. ( Подає херес .)

Елджернон. Я маю надію, що завтра буде погожий день, Лейне.

Лейн. Погожих днів ніколи не буває, сер.

Елджернон. Ви, Лейне, справжній песиміст.

Лейн. Намагаюсь якомога, сер.

Входить Джек. Лейн виходить.

Джек. Яка розважлива й тямуща дівчина! Єдина в житті, яку я полюбив. ( Елджернон регоче на весь голос .) Що це тебе так звеселило?

Елджернон. Та трохи переживаю за бідолашного Банбері, оце й тільки.

Джек. Якщо ти не остережешся, матимеш із цим Банбері неабияку халепу!