Оскар Уайльд - Портрет Доріана Ґрея [збірник]

Джек. Ні, мене не ваблять баляндраси, до яких причетні різни класи. Здається, я вас правильно зрозумів, леді Брекнел?

Леді Брекнел. Саме це й було у мене на думці… Гм… А батьки ваші живі?

Джек. Ні, я втратив і батька, і матір.

Леді Брекнел. Обидвох?… Втратити одного з батьків – це ще можна вважати нещастям, але втратити обидвох – це вже наче недбалість. Ким був ваш батько? Очевидно, він був чоловік заможний. Чи походив він, як висловлюються радикальні газети, із розпанілих торгашів, а чи з аристократів?

Джек. Боюся, що я цього не знаю. Бачте, леді Брекнел, я сказав, що втратив батьків. Ближче до правди було б сказати, що це батьки мене втратили… Я таки достеменно не знаю свого походження… Я, власне, знайда.

Леді Брекнел. Знайда?!

Джек. Мене знайшов покійний містер Томас Кард’ю, дуже зичливий і щедрий добродій старшого віку – він дав мені прізвище Ворзінґ просто тому, що у нього в кишені був тоді квиток першого класу до Ворзінґа. [200]Ворзінґ, як ви знаєте, таке містечко в Сассексі. Морський курорт.

Леді Брекнел. А де саме знайшов вас цей зичливий добродій з квитком першого класу до морського курорту?

Джек ( поважним тоном ). У валізці.

Леді Брекнел. У валізці?

Джек ( дуже поважним тоном ). Так, леді Брекнел. Мене було знайдено у валізці – вона досить величенька і шкіряна, з ручками – зрештою, цілком звичайнісінька валізка.

Леді Брекнел. І в якому саме місці містер Джеймс, чи то пак Томас Кард’ю, натрапив на цю звичайнісіньку валізку?

Джек. У камері схову на вокзалі Вікторія. Йому помилково видали цю валізку замість його власної.

Леді Брекнел. У камері схову на вокзалі Вікторія?

Джек. Так, на Брайтонській лінії.

Леді Брекнел. На якій лінії – це не має значення. Зізнаюся вам, містере Ворзінґ, я трохи приголомшена почутим від вас. Народитись чи там бодай виховуватись у валізці, з ручками чи й без них – це, як на мене, зневага до будь-яких ознак пристойності, що нагадує найгірші ексцеси з часів французької революції. А вам, сподіваюся, відомо, до чого призвів цей невиважений рух. Що ж до того, в якому специфічному місці було знайдено валізку, то камера схову на залізничній станції таки може зберігати таємниці порушення суспільної моралі, для чого її, імовірно, не раз використовувано, але вона ледве чи може забезпечити визнання в пристойному товаристві.

Джек. То ж чи не порадили б ви мені, що я в такому разі маю робити? Зайве й казати, що я на будь-що згоден заради щастя Ґвендолен.

Леді Брекнел. Я б рішуче порадила вам, містере Ворзінґ, якомога швидше роздобутись на родичів, хоча б на одного з них, батька чи матір, – і зробити це ще до закінчення сезону.

Джек. Але я поки що не уявляю собі, як із цим упоратись. Валізку то я можу будь-якої хвилини виставити на доказ. Вона зберігається у мене в спальні. Хотілося б думати, що це задовольнить вас, леді Брекнел.

Леді Брекнел. Мене, сер? Який це має стосунок до мене? Невже ви гадаєте, що ми з лордом Брекнелом погодимося на те, щоб наша єдина донька – дівчина, до виховання якої ми доклали так багато зусиль, – виходила заміж у камері схову і брала шлюб з якимось там чемоданом? ( Джек обурено здригається .) Будь ласка, відчиніть мені двері. Ви, звичайно, розумієте, що надалі будь-які ваші стосунки з міс Ферфакс цілком виключаються.

Леді Брекнел виходить, сповнена величного обурення. Елджернон у сусідній кімнаті грає весільний марш. Джек у нестямі схоплюється з місця й підбігає до дверей тієї кімнати.

Джек. Та облиш, ради Бога, цю гидющу мелодію, Елджі! Це ж треба таким дурисвітом бути!

Музика стихає, і в кімнату весело входить Елджернон.

Елджернон. А хіба що, братчику, – не вийшло? Невже Ґвендолен відмовила тобі? З нею таке трапляється. Вона всім відмовляє. Така вже в неї злоблива натура.

Джек. Ні, з Ґвендолен усе гаразд! Ми з нею навіть заручилися. От її мати – то вже щось неможливе. Зроду я не стикався з такою ґорґоною [201]… Правда, я не знаю, що таке ґорґона, але певен, що леді Брекнел належить до цієї породи. В усякому разі, вона страховище, і зовсім не міфічне, тож це куди гірше… Пробач мені, Елджі, – я при тобі мав би стримуватися з такими словами про твою родичку.

Елджернон. Мій любий, мені дуже приємно чути такі відгуки про свою рідню. Лише завдяки цьому й можна терпіти її існування. Родичі – це такі нуднющі людці, що не мають найменшого уявлення, як треба жити, і ніколи не здогадуються, коли пора вмирати.

Джек. Добре, що в мене нема родичів, і я не знаюсь на тому, що це таке.