Франческо Петрарка - Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

Адже ви так само покладаєтесь на мури вашої плоті, зачаровані принадами земними, принадами, як ті, що їх, за словами Марона, приспало вино. Не без витонченості зазначає також і сатирик:

Отож, повертаючись до предмета нашої розмови, коли старість уже на порозі, ти намагаєшся її не впустити. Вона, мовляв, поквапилась, всупереч законам природи. Тобі приємно, коли хтось, не надто ще старий, зустрівши тебе, згадує, як бачив тебе малим хлопчиком, зазначаючи, як заведено в таких випадках, що у нього таке враження, наче це було вчора. А ти й не замислюєшся, що те саме можна сказати будь-якому старезному дідові. Бо хто ж не був дитиною іще тільки вчора? Зрештою, хто не лишається дитиною на все життя? На кожному кроці бачимо дев’яностолітніх хлопчаків, що чубляться через дрібниці і займаються дитячими науками. Дні життя спливають, тіло старіє, а душа не змінюється. Все псується і гниє, а вона не досягає своєї зрілості; правду каже приказка: одна душа зношує кілька тіл. Дитячий вік минає, каже Сенека, а дитинність залишається. Повір, ти не настільки вже дитина, як тобі видається. Чимала частина людей не доживає твого теперішнього віку. Тому сором тобі бути літнім закоханим; сором бути приводом для пліток; а якщо істинна шана тебе не приваблює, а безчестя не страшить, зміни свою поведінку, принаймні заради чужої гідності. Бо, якщо не помиляюсь, берегти своє добре ім’я варто хоча б для того, щоб захистити друзів від ганебного звинувачення у брехні. Кожна людина зобов’язана дбати про це, а надто ж ти, з огляду на масу людей, що твоє ім’я у них на вустах, бо:

Якщо у твоїй «Африці» твій улюбленець Сципіон ладен вислухати цю пораду від свого найлютішого ворога, прийми її нині ти з вуст люблячого батька. Залиш дитячі пустощі; згаси юнацьке полум’я; облиш розумувати щодо того, чим станеш; усвідом радше, чим ти є. Зрозумій, що дзеркало недарма поставлене. Пригадай, що написано в «Натурфілософських питаннях». Бо для того «винайдені дзеркала, щоб люди знали самих себе. Чимало з них отримали таким чином, по-перше, пізнання самих себе, по-друге, безпосередні поради: вродливі – уникати сорому, потворні – надолужувати чеснотами тілесні вади, юнаки – вчасно братись за навчання, щоб стати гідними чоловіками, старі – зрікатись того, що недостойне їхньої сивини, і починати думати про смерть». [130]

Франческо

Я завжди пам’ятаю ці слова з тієї миті, як уперше прочитав їх. Вони того варті, бо містять добру пораду.

Августин

Що з того, що ти прочитав і запам’ятав? Простіше було б тобі посилатись на незнання. Хіба не соромно, що, маючи сивину на скронях, ти не змінив поведінку?

Франческо

Мені соромно і боляче, я каюсь, але нічого не можу вдіяти. Та знаєш ти, що мене втішає? Що вона старіє разом зі мною.

Августин

Тобі запам’яталась, ймовірно, фраза Юлії, дочки кесаря Августа, яка на закиди батька, що її мова не так серйозна, як мова Лівії, відбулась дотепом: «Моя мова старітиме разом зі мною». Але спитаю, вважаєш ти пристойнішим у літньому віці палати пристрастю до старої чи до молодої дівчини? Тим ганебніша пристрасть, що слабший для неї привід. Тому устидися, що твоя душа анітрохи не міняється, тоді як тіло змінюється безперервно. Оце й усе, що час дозволяє сказати про сором. Та оскільки, на думку Цицерона, безглуздо ставити сором на місце розуму, спробуймо знайти допомогу в самому джерелі цілющих засобів, тобто в розумі. Цю допомогу надасть нам глибоке осмислення, що я назвав останнім з трьох речей, здатних відвернути душу від кохання. Відтак, я кличу тебе тепер у єдину фортецю, яка здатна тебе захистити від навали пристрастей і повернути тобі людську гідність. Замислись перш за все про благородство душі, настільки велике, що, якби обговорювати його докладно, я мусив би написати цілу книжку. Замислись про тлінність і мерзенність плоті – тема для роздумів не менш розлога. Замислись, яке коротке людське життя, про що чимало написано видатними людьми. Замислись про швидкоплинність часу, яку ніхто не міг би змалювати словами. Замислись про те, що смерть неминуча, а година її нікому не відома і загрожує будь-кому в будь-який час. Замислись про те, як помиляються люди, сподіваючись відкласти те, що неможливо відкласти. Немає людини, яка була б настільки не при розумі, щоб не усвідомлювала, що коли-небудь помре. Тож, благаю тебе, не тіш себе надіями на довге життя, що стількох уже обдурили. Натомість візьми собі за настанову вірш, вимовлений нібито небесним оракулом: