Франческо Петрарка - Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

Августин

Чужа старість не поверне тобі молодості, і чужа смерть не дасть тобі безсмертя. Тому облишмо решту і повернімось до тебе. То як? Переміни у вигляді твого тіла викликали переміни в твоїй душі?

Франческо

Хвилювання, так, але не зміни.

Августин

Що саме ти відчув тоді і що сказав?

Франческо

Що ж, коли не повторив слова імператора Доміціана: «Ношу незворушно з юності старечого чуба». Такий приклад втішає мене щодо лічених моїх сивих волосин; а до кесаря додається ще й цар: Нума Помпілій, що другий з римських царів коронувався і був, розповідають, з юності сивий. Знайдеться приклад також серед поетів, бо наш Вергілій у «Буколіках», написаних ним, як знаємо, на тридцять другому році життя, каже про самого себе у постаті пастуха:

у віці, коли голив я бороду вже сніжно-білу. [123]

Августин

Прикладів у тебе не бракує. Нехай би не менше мав таких, що спонукали б тебе замислюватись про смерть! Бо я не схвалюю такі, що навчають легковажити сивиною – знаком наближення старості і провісниці смерті. Що дають тобі такі приклади, крім нехтування віком і швидкоплинністю часу? Тим часом як саме про це ти маєш завжди пам’ятати. Та коли я раджу тобі пам’ятати про своє сиве волосся, ти наводиш мені у приклад славетних, що не зважали на сивину. Що ж далі? Якби йшлося про те, що вони були безсмертні, ти мав би рацію, твердячи, мовляв, вони не боялися сивини. А так, зроби я тобі закид щодо лисини, ти, либонь, послався б на Юлія Цезаря?

Франческо

Звісно ж, на нього. Хіба є яскравіший приклад? Якщо не помиляюсь, у своїй халепі втішно перебувати в оточенні славетних. Тому, зізнаюсь, я постійно вдаюсь до таких прикладів для повсякденного вжитку. Мені завжди треба мати щось напохваті для розради у негараздах, на які наражає мене природа чи лиха доля, і в тих, які ще чекають на мене; а дати мені таку розраду здатен живий розум чи яскравий приклад. Тому, якби ти став докоряти мені, що я боюся грому і блискавки, чого я, власне, й не заперечую (не остання причина моєї любові до лавра – те, що, як кажуть, його вражає блискавка), то я відповів би, що кесар Август мав такі самі страхи. Якби ти назвав мене сліпим і я справді таким був, я сказав би, що незрячими були також Аппій [124]і Гомер, цар поетів; якби ти назвав мене кривим на одне око, то, як щитом, я прикрився б образом Ганнібала, вождя фінікійців, чи Філіпа, царя македонського. На закиди в глухоті я апелював би до прикладу Марка Красса; у непереносимості спеки – до Александра Македонського. Всіх не перебиратиму – про решту можна здогадатись.

Августин

Не так щоб мені був не до вподоби цей набір прикладів; але ж, якби він тільки оберігав тебе від страху і зневіри, а не навіював тобі безтурботність. Я схвалюю все, що навчає тебе не боятись наближення старості і не зненавидіти її, коли прийде; але рішуче засуджую все те, що здатне вселити тобі думку, буцімто старість не є згасанням життя і відволікає від роздумів про смерть. Незворушно сприймати передчасну сивину – це ознака доброї вдачі; але стримувати природне старіння, приховуючи свій вік, нарікати на завчасну сивину і фарбувати або вискубувати сиве волосся – це безумство настільки жахливе, наскільки й поширене. Ви дивуєтесь стрімкому наближенню старості і не бачите, сліпці, з якою швидкістю обертаються світила, чий біг пожирає і, день по дню, вичерпує час ваших скороминущих життів. Дві обставини роблять вас нерозсудливими. По-перше, і без того коротке життя одні з вас ділять на чотири, інші – на шість, а хтось іще й на більше число відтинків. Таким чином ви намагаєтеся крихітну річ роздробити в числі, нездатні розтягнути її в реальності. Який резон у такому дробленні? Хоч скільки накриши частинок, майже всі вони зникають в одну мить.

Бачиш, як майстерно передав поет стрімкою зміною слів швидкоплинність життя? Тож марно розтягувати те, що прародителька природа стискає. По-друге, старіючи у веселощах і фальшивих радощах, ви, як ті троянці, залишаєтесь безтурботними в свою останню ніч:

Так само й ви не помічаєте, як старість, ведучи за собою люту й озброєну смерть, проникає крізь оборонні мури вашого тіла, аж раптом виявиться, що: