Уильям Моэм - Розмальована вуаль

Хоч Кітті й не раз зустрічалася з дружиною Чарлі Таунсенда на різних чаюваннях, минуло кілька тижнів після приїзду в Гонконг, перш ніж вона познайомилася з ним самим. Її представили йому, тільки коли вона з чоловіком завітала в будинок Таунсендів на вечерю. Кітті трималася сторожко. Чарльз Таунсенд обіймав пост заступника губернатора, й вона не збиралася дозволяти йому ставитися до себе з тією поблажливістю, яку, попри її вихованість, помітила у ставленні місіс Таунсенд. Гостей приймали в просторій кімнаті, обставленій, як і інші вітальні в Гонконзі, де вона встигла побувати, зручно й по-домашньому. Народу зібралося багато. Кітті з Волтером прийшли останніми, коли офіціанти-китайці в уніформах розносили коктейлі й оливки. Місіс Таунсенд привітала їх як завжди невимушено і, глянувши у список, сказала Волтерові, поруч кого вони сидітимуть.

Кітті побачила, що до них іде високий красень.

– Ось і мій чоловік.

– Мене удостоєно честі сидіти поруч вас, – сказав він.

Вона відразу стала почуватися невимушено, ворожість випарувалася. Очі його всміхалися, та вона встигла помітити в них спалах здивування. Вона чудово зрозуміла його причину й заледве стрималася, щоб не засміятися.

– Мені не вдасться проковтнути й шматочка, – сказав він. – Прикро, бо було б смачно – Дороті чудово знається на їжі.

– Це ж чому?

– Хтось мав мене попередити. Як так, ніхто мені не сказав!

– Про що?

– Ніхто й словом не обмовився. Звідки я міг знати, що зустріну таку писану красуню?

– І що я маю на це відповісти?

– Нічого. Говорити буду я. Повторюватиму це знов і знов.

Кітті, на яку не вплинули його слова, цікаво було, якої думки про неї була його дружина. Він не міг її не спитати. А Таунсенд, дивлячись на Кітті своїми веселими очима, раптом згадав.

– То яка вона? – запитав він Дороті, коли та розповіла йому, що познайомилася з молодою дружиною лікаря Фейна.

– Досить мила. Актриска.

– Вона грала в театрі?

– Та ні. Навряд чи. У неї батько чи то лікар, чи то юрист, уже не пам’ятаю. Напевно, доведеться запросити їх на вечерю.

– Ще встигнемо, куди поспішати?

Коли вони сиділи поруч за столом, Чарлі сказав Кітті, що знає Волтера Фейна, відколи приїхав у колонію.

– Ми разом граємо в бридж. Безсумнівно, він найкращий гравець у бридж у нашому клубі.

Вона розповіла про це Волтерові дорогою додому.

– Ну, носа задирати ще рано.

– А він сам як грає?

– Непогано. Коли карта йде – дуже добре, а от коли ні – втрачає самовладання.

– Він грає так само добре, як і ти?

– Я не маю ілюзій щодо своєї майстерності. Можу назвати себе дуже хорошим гравцем другої категорії. Таунсенд вважає, що належить до першої. Він помиляється.

– Хіба він тобі не подобається?

– І так, і ні. На мою думку, він добре виконує свою роботу, й усі кажуть, що він хороший спортсмен. Він мене особливо не цікавить.

Уже не вперше Волтерова розважливість дратувала її. Вона питала себе, чому обов’язково треба бути таким стриманим: людина або подобається, або ні. Їй Чарльз Таунсенд дуже сподобався. Вона цього не очікувала. Напевно, він найпопулярніша людина у колонії. Губернатор скоро мав піти на пенсію, й усі вважали, що Таунсенд дістане його посаду. Він грає у теніс, поло й гольф. Тримає скакових коней. Завжди радий виручити. Ніколи не втручається в бюрократію. Не зазнається. Кітті не знала, чому раніше її так дратувала похвальба в його бік, вона все думала, що він дуже гоноровий. От ідіотка – в цьому його точно неможливо звинуватити.

Той вечір видався приємний. Вони поговорили про лондонські театри, про перегони й регату. Їй це все було близьке, й вона почувалася так, наче вони бесідували в якомусь гарному домі на Леннокс-Гарденс. А пізніше, після вечері, коли чоловіки пішли у вітальню, він пройшовся кімнатою й знову сів поруч неї. Хоч він нічого особливо дотепного не сказав, вона кілька разів розсміялася; напевно, тут вся річ у тому, як він говорив, – у його глибокому грудному голосі звучала ніжність, блискучі сині очі зачаровували, й через це з ним було так легко. Певна річ, він має харизму. Саме тому він такий приємний.

Він був високий, на її погляд, десь шість футів два дюйми, [5] 188 см. й мав чудову статуру. Видно, що тримає себе в хорошій формі й не має і грама зайвого жиру. Він був гарно вбраний, найгарніше серед усіх чоловіків, що зібралися в кімнаті, і йому все дуже личило. Їй подобалися добре вбрані чоловіки. Вона перевела погляд на Волтера: йому варто більше дбати про свій вигляд. Кітті звернула увагу на Таунсендові запонки й ґудзики на камізельці – вона бачила подібні у вітрині «Картьє». Безсумнівно, Таунсенди живуть не тільки на його заробітки. Він сильно засмагнув, але це не позбавило його щік рум’янцю. Їй подобалися його коротко підстрижені кучеряві вуса, що не закривали повних червоних губ. Він мав чорне волосся, коротке, гладенько зачесане назад. Та, звісно, очі під густими кущистими бровами були найгарнішою його рисою – такі яскраво-сині, веселі й ласкаві, що відразу стає зрозуміло, яка він приємна людина. Чоловік з такими синіми очима просто не здатен нікого скривдити.