Ірина Вільде - Сестри Річинські. (Книга перша)

Здесь есть возможность читать онлайн «Ірина Вільде - Сестри Річинські. (Книга перша)» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1986, Издательство: Видавництво художньої літератури «Дніпро», Жанр: Проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Сестри Річинські. (Книга перша): краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Сестри Річинські. (Книга перша)»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

До першого тому зібрання творів відомої української письменниці Ірини Вільде (1907–1982) входить перша книга роману «Сестри Річинські», відзначеного Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Події твору відбуваються на західноукраїнських землях в 30-х рр. Хроніка родини священика Річинського подається тут на широкому соціально-політичному тлі, яскраво зображено побут різних верств галицького суспільства, боротьбу його передових сил на чолі з комуністами за возз'єднання з Радянською Україною.

Сестри Річинські. (Книга перша) — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Сестри Річинські. (Книга перша)», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

І тут сталося чудо. Марічка побіліла, вхопилась руками маминого плеча й вигукнула на весь голос:

— Мамко, я вже не Йосафата!

В церкві зчинилося замішання, люди зашикали на дівку, отець з проповідниці почав давати дякові знаки, щоб вивів хвору надвір, але цього й непотрібно було, бо Марічка більше не відзивалась. Люди розступились, і Петриха спокійно вивела дівчину надвір.

"Привела Мартинчучка дочку додому, але й на думку їй не спало, що з дівчиною сталося чудо й вона видужала.

Стала дома Петриха розповідати чоловікові про свою пригоду у церкві, а Марічка відзивається несподівано преспокійним голосом:

— Нащо ви, мамо, розказуєте татові про це?

— Мамо, — припали молодші діти до матері, — наша Марічка говорить, як усі!

Діти лепечуть, сіпають маму за фартух, за руки, а Петрисі начеб мову відняло. Хоче щось їм відповісти, а через сльози не може. Петро гримає на жінку, щоб напилася холодної води, бо ще люди побачать та придумають собі, що видужала дочка, а захворіла мати.

Ледве заспокоїлася Петриха. Сіла родина обідати, а по обіді нова несподіванка: Марічка заходжується миски мити:

— Відпочиньте собі, мамко, вже доста находились коло мене.

Помила миски, замела хату, зібрала молодших та й гайда в садок. Каже, хоче подивитись, що там діється. Діти забігають перед Марічкою, навперебій показують, де що розцвіло, де що доспіло, ніби вона справді повернулася додому з якоїсь далекої дороги.

— А ви гейби повиростали! — каже вона до своїх молодших сестер, з чого можна зрозуміти, що вона їх зовсім не пам'ятала під час своєї хвороби.

Вишня хоч і досить велике село, але зате скупчене так, що до вечора всі вже знали про чудо, яке сталося з Марічкою Петра Мартинчука.

До господи Мартинчуків посунули люди. Власне, не побігли, не пішли, а посунули повагом, щоб і самого себе не осмішити передчасним поспіхом, і Петра не образити нетерпеливою цікавістю. Чоловіки ідуть собі, попихкуючи люльки, начеб їм попри Мартинчуків двір якраз і дорога, а жінки дрібушечкою-дрібушечкою, та й випереджають чоловіків. Їм можна. Хто докорить бабі за надмірну цікавість?

Покотилася поміж народом поголоска, що Марічка щаслива у бога. Якщо бог обрав її для свого чуда, то, може, й вона сама осяяна чудотворною силою?

Невістка Мафтея Туририкового виривається з хворим немовлям поперед усіх. Дитина, прикрита однією хустиною, випружилась на руках, як трупик. Жінки, глянувши на старече, пожовтіле личко дитини, відвертають голови: котра почуває себе при надії, то ще й плює поза ліве плече, преч би ся казало!

— Олено, Олено, — радять їй жінки по-доброму, — вертайся додому, небого, та дай дитині спокійно померти!

— Пустіть мене до неї, пустіть, — термоситься нещасна. Піна виступила їй з рота, в очах вже ні іскри розуму, а тут немовля закотило очі, скорчило йому ручки — помирає. Силоміць затягли Олену на чуже подвір'я, щоб дитина не по дорозі душу богові віддала. Дехто залишився біля неї, а решта таки посунула, куди прямувала.

З хати вийшов Петро Мартинчук. Його красне, — цісарським колись його замолоду прозивали дівчата із-за вроди, — обличчя зажурене. Просить людей розійтися і не робити публіки з його дочки.

— Ніякого чуда, шановні газди, і ви, жінки, з його дитиною немає. Оце чудо, що сталося з Марічкою, напророчив лікар ще півтора місяця тому. Правду говорю, люди. Можу дати адресу того лікаря, коли мені не вірите. А втім, шановні газди, і ви, жінки, коли б господь захотів знову за чудо братись, то, напевно, для цього обрав би собі якусь побожну бабку, а не такого єретика, як Петро Мартинчук.

Поміж народом покотився сміх. От Петро, здоров був би він нам, не може, аби не сказати чогось смішного! Ану, ану тихо будьте, він зараз же щось смішне прикаже. Та де людині до жартів, коли народ обступив господу, ніби на похороні?

— Я прошу вас гречно, розходьтеся від моїх воріт, бо ще мене через вас поліція оштрафує. Скаже, що нелегальне згромадження роблю. Розходьтеся, прошу вас, розходьтеся… І ви, жіночки, теж, аякже! А тим, що стрічатимете по дорозі, передавайте, що старий Мартинчук сказився, спустив пса з ланцюга і сам, так скажіть, такий злий, що аж гавкає. А тепер ідіть собі, аби я на вас не потребував пса спускати… — Він замкнув хвіртку на замок і пішов з тим у хату. Люди ще постояли під хвірткою, постояли і почали розходитись. Ішли тепер — чоловіки попереду, а жінки неохоче плентались за ними.

В хаті Мартинчуків сидів кум Загайчик, довгий Филимон і ще дехто з сусідів. Оскільки люди не прийшли з порожніми руками, то й Петрисі не личило не поставити на стіл, чим хата багата: хлібину, миску квашених огірків, часнику, солі та шматок старої солонини, яку тримала для ліків.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Сестри Річинські. (Книга перша)»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Сестри Річинські. (Книга перша)» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Сестри Річинські. (Книга перша)»

Обсуждение, отзывы о книге «Сестри Річинські. (Книга перша)» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

Оксана Борисова 5 февраля 2025 в 16:47
Книга очень интересная. Я вообще очень люблю Ирину Вильде. Многие пишут, что много пропаганды, но я так не думаю. Считаю, что очень правдиво изображено то время, ведь западную Украину действительно раздирали на части. И Польша, и доморослые националисты, и СССР. Сейчас вывод каждый сделает для себя.
x