Ірина Вільде: Сестри Річинські. (Книга друга. Частина перша)

Усміхнувся в темряві і погладив мене рукою по обличчі.

— До завтра.

— До завтра.

Перша випурхнула з дому Слава. Буквально випурхнула, мов пташина. Звечора сиділи всі за вечерею. Слава навіть жартувала, хоч уже тоді її сміх здавався Олені якимось підозрілим. Було в ньому забагато звуку, а мало щирості. Так сміються діти, щоб перебороти плач.

Вранці, досить пізно, наробила Мариня галасу, що Славуні нема в хаті. Може, вибралась кудись на прогулянку до схід сонця? Слава завжди така невгамовна щодо прогулянок. Але як так? Без шматка хліба? До того її спортивні черевики стояли в передпокої в такому стані, як їх передучора залишила, обліплені жовтою глиною і вистелені газетою всередині.

Мариня з Оленою ходили по подвір'ю та садку і кликали Славу за старою звичкою, як це робили колись, коли ще діти губились між кущами порічок, ніби каченята. І тоді щойно здогадалась Олена, як звичайно, на хвилину запізно, що зникнення Слави з дому стоїть у зв'язку з доктором Мажариним. Чула від Марині, але не надавала значення тим слухам, буцімто Мажарина утримував під час лікарських студій якийсь судовий радник, з дочкою якого повинен би пізніш оженитись Север.

І ось тепер настала та пора. Доктор Мажарин повинен або повернути гоноровий борг, або оженитись з нелюбимою дівчиною. А звідки він візьме таку суму грошей? А справа грошей — справа честі.

І бідна Славочка рішила ось як розв'язати цей наболілий вузол…

Була надія ще на Мажарина: може, виїхали куди обоє? Але доктор, прокинувшись від неспокою в домі, нічого не міг сказати про цей випадок. Був такий схвильований звісткою, що Олена навіть злякалась: чи пан доктор, сохрани господи, має підставу припускати, що з Славою могло щось погане скоїтись?

— Ні, — заспокоїв Олену, хоч у самого аж повіки тремтіли від хвилювання. — Славі ніколи нічого злого не могло статись. Природний склад її психічної структури вже такий, що вона органічно уникає нещастя…

Олена не зовсім розуміла його. Про що, власне, йдеться?

Мажарин урвав мову і сказав щось зовсім інше:

— Я тільки дивуюсь собі, що її так мало… так зовсім не знав…

Після цього Олена з Маринею кинулись до шафи, де містились Славині речі. Повинні були почати від цього. Зразу помітили б, що бракує кілька сукенок, а найважливіше — валізи.

Мала Слава свою власну темно-голубу, новісіньку, шкіряну валізу. Дарунок від стрийка Нестора на котрийсь там день народження.

Міг це бути дуже недоречний жарт з боку Слави, а може, навіть свого роду примус (ой, яке це неприємне слово там, де двоє любляться) відносно доктора Мажарина.

Ні, Слава не здатна на примус.

Далі — Олена не вірила, щоб Слава могла станути на власні ноги десь там, у Львові.

За теперішніх часів, сама-одна, без грошей, без родичів, без приятелів, без протекторів, в чужому місті — ні, це неможливе. Це виключено.

До вечора ще якось Олена дурила себе. Сподівалась, що ось-ось влетить Слава в хату, зчинить галас, і всі страхіття розпорошаться, все виясниться, і буде тільки сміх замість журби.

Але день скінчився, надходила ніч, а Слави не було.

Замість Слави прийшла ніч. Темна, аж густа від темряви, вогка, скорботна, як тільки вміють бути ночі навесні.

Та, перша ніч була страшною для Олени. Була це перша ніч Слави поза домом. Інші її діти виїздили не раз на канікули до родичів на село і перебували там якийсь час. Славу як наймолодшу Олена завжди тримала вдома. А навіть як і поїхала куди, от хоч би до Несторів, то дитина сама наполягала, щоб того самого дня відвезти її додому.

— Мене радує, — говорила Олена до Аркадія з цього приводу, — що Славуня така прив'язана до хати, але я не хотіла б, щоб це мало вплив на її самостійність…

Аркадій, от як Аркадій, сміявся з її страхів:

— Не журись, мої діти не виростуть на боягузів. Як колись їй треба буде, то й сама до Парижа доїде.

Виходить, що він мав рацію.

А тепер під яким дахом знайшла схоронище та пташина?

Олена дивиться у ніч за вікном і бачить Славу, як та, втомлена, з валізочкою в руках, дзвонить від дверей до дверей і як усюди відправляють її з нічим: хто вона

і звідкіля? За чим приїхала до Львова і чого вона шукає поночі? Для бездомних є готелі або… притулки, — хіба що в панни папери не в порядку?

Новий страх зросив Оленине тіло: а як з особистими паперами в Слави?

Ніколи досі не цікавилась Олена цими справами, бо й не було потрібно їй. Чи має Слава бодай метрику? Може, взяла шкільну виказку? І на гадку Олені починають насуватись всі вичитані з романів та газет страхіття, що діються у великому місті з дівчатами без документів.