Ірина Вільде - Повнолітні діти

— Так, але тоді до школи їхав з нами і Данко.

Дарка звернула розмову на інше:

— Я вже мушу йти, Орисько. Пані може справді розсердитися з-за тієї вечері.

— Як ти не гніваєшся на мене, як ти… дійсно мене любиш, то поцілуй мене, Дарцю.

Дарка взяла Орисьчину голову в свої руки й поцілувала її кілька разів так, як старші цілують чужих дітей. Дарка відчула, що немає сили, яка відновила б між ними давню сердечність. В душі в неї зародився сумнів до всього, що розповідала Ориська. Чи правда все це? А може, й це — добре зіграна роль для того, щоб повернути її дружбу, влізти в довір'я товаришок, а тоді відносити все Мігалаке? А як же можна любити, коли не віриш тому, кого любиш?

Майже перед самим від'їздом надходить лист від мами і тата. Тато писав, що надсилають одночасно з листом гроші за квартиру і на поїзд, що з дому вже ніхто не приїде цього місяця, бо й так Дарка за кілька днів буде дома. Дарка нехай довідається, коли їдуть Ориська і Стефко («Татко добрий, — думає Дарка — дуже добрий, але він нічого не розуміє. Мама, напевно, додала б до Стефка й Ориськи ще й Данка!»), і нехай їде разом з ними. Найкраще дати заздалегідь Стефкові гроші на квиток. Нехай купить він Дарці квиток і переховує в себе. В Дарчиній голові має бути тільки валізка. В поїзді краще не відчиняти вікна. Можуть натопити у вагонах, а тоді неважко дістати й нежить. Нехай діти не забудуть купити собі свічки на дорогу, бо це дуже неприємно — їздити в сутінках. На станції у Веренчанці напевно буде хтось з дому чекати на Дарку.

«Мама! Як же ж мама добре знає, що для дитини на станції найважливіше».

Мама дуже радіє, що побачить свою доню. Таж мама вже шостий місяць не бачила своєї панни. Напевно, Дарка змарніла за цей час. Мама така стара, а закреслює дні в календарі до п'ятого січня, мов школяр.

Хоч через того малого ціпендрика вся хата пішла догори дном. Може (якби тільки Славочка дозволила це!), мама навіть на станцію вийде. Нехай доня, коли буде їхати додому, одягне гімназичну шапочку (хіба б дуже великий мороз був, тоді треба натягти на вуха білу, вовняну), щоб у селі всі бачили, що то не хто-небудь, а гімназистка з п’ятого класу приїхала на святки додому. Чи Дарчик знає, що ще півроку — і Дарка буде у вищій гімназії?

Ну, але мрії на потім. Тепер треба вважати, щоб не забути забрати всі літні панчішки, трусики і літні сукенки. Мама дома гарно все випере, поштопає, випрасує, і навесні Дарка все як знайде.

«Навесні», — здригається Дарка. Вона вже тоді не ходитиме до школи. Мама ще пише про якийсь гіркий мигдаль і про ще щось, що Дарка має купити й привезти додому, але Дарка не дочитує вже маминого листа. Ховає його в якусь книжку, щоб тільки якнайдальше прогнати від себе думку про те, що вона навесні не ходитиме до гімназії.

Про все інше думати, всім іншим займатися — тільки цю думку не допускати до себе. Бодай на час свят.

Тепер вона міркує, яким чином їй зустрітися з Данком. Не хоче думати про те, що її серце вже звугліло від туги за ним. Не хоче про себе думати. Коли б так можна було, то хотіла б на якийсь час забути, що вона взагалі живе. Тепер їй треба зустрітися з Данком тому, що так наказав Циганюк (не думати… не думати про цю зустріч біля музичного інституту!).

І Дарка після останнього уроку навмисне довго одягає шапочку, навмисне не може зібрати своїх книжок, щоб тільки Лідці набридло чекати на неї.

І Лідці набридає (від кого Дарка чула таке порівняння — «терплячий, як дзеркало»?) чекати. Ну, ось. Дарка кидається вниз (треба знати, що вже два тижні, як дівчата ходять до школи в першу зміну, як і хлопці) і біля виходу чекає на Данка. Ось і він. Його широкі плечі просуваються поміж синіми плащами і барвистими дівочими шапочками. Починаючи з шостого класу, з хлопцями ходять разом і дівчата-приватистки. Їм не хочеться носити обов'язкових мундирів, і вони скидаються на кольорові ліхтарики на фоні цього темно-синього моря.

У вхідній брамі Дарка мало не губить Данка, але на вулиці знову відшукує його. Та Данко не сам, а з двома товаришами. Дарка безсоромно біжить за ним: може… оглянеться він, запримітить її і відлучиться якось від тих хлопчиськів. Але вони йдуть разом і сміються так, як тільки хлопці вміють сміятися на порозі свого дозрівання. Після сміху штовхають себе для кращого порозуміння в лікті і дальше йдуть. І знову Дарка біжить за ними. Раптом хтось зупиняє її.

— Ти куди біжиш?

— Орисько, я мушу з Данком про щось поговорити… конче…