Ірина Вільде - Повнолітні діти

Нарешті Славочка, втомлена плачем, випила своє молочко і пішла спати.

Тепер мама пригадала, що додому приїхала її старша доня.

— Як тобі на станції, моя донечко? По твоєму личку не видно, щоб тобі там погано було. А як там з свідоцтвом? Буде двійка?

Тато не зрозумів маминого жартівливого тону (мама жартує собі, а це правда, страшна правда!) і скипів:

— Що ти говориш? Наша Дарка — і двійка? Ще щось скажи! Таж як я був перед останньою конференцією («Саме перед пригодою з Мігалаке», — пригадує Дарка), професор Сліпий не знаходив слів для похвали. Правда, наша доня ніколи не була міцна в математиці, а професор Сліпий, хоч як хвалив її прямолінійний характер, не дав їй кращої оцінки, як «посередньо». Зате з інших предметів, будь ласка: з української — «дуже добре», з природознавства — «дуже добре», з фізкультури (жартує собі татко) — «дуже добре», з німецької — «добре», з латині — «посередньо»… Щось там доня провинилася відносно правил шкільної поведінки у професора Мірчука, і тому тільки «посередньо» з латині… Здається мені, не було ще в журналі оцінок з фізики, румунської і ще з чогось, чи не з історії… Ти знаєш, — звернувся тато до мами, — що оце наше Дареня всі професори люблять…

Мама відкидає пасмо неслухняного волосся з-над лівого Дарчиного ока.

— Чекай, тату, чекай… Це тільки перший рік так! Доня ще не освоїлася з школою… Але я можу з тобою піти об заклад, що до матури вона виб'ється на відмінницю… А поки що, — робить мама міну малого пустунчика, — тому, що перше свідоцтво без двійки, то ти, татку, маєш ще цього тижня поїхати до Заставної й купити доні гарні коньки.

В Дарки починають палати щоки, мов від ляпаса. Так обманювати своїх батьків! Своїх найдорожчих, найкращих від усього під сонцем батьків!

— Ні, мамцику, мені не треба коньків. Справді! Нащо такі видатки? Краще за ці гроші купіть що-небудь Славочці, — намагається полегшити свою совість Дарка.

Мама пригортає щиріше доню до грудей:

— Це гарно, донечко, що ти така добра й ощаджуєш нас. Це радує маму, що мама має таку розумну дитину, але скажи сама: чи не кортить тобі побігти на лід? А це вже трошечки не личить панні з п'ятого гімназичного сковзатися з хлопчиськами на одній дерев'яній дошці… А щоб ти не думала, що мама тільки Славочкою займається («Як мама вгадала її думки?»), а ти вже в мами нічого не значиш, то ходи зі мною! — Мама тягне Дарку силоміць до другої кімнати, відчиняє шафу і виймає з горішньої полиці пречудовий, синій, ручної роботи светр, таку саму шапочку, шарфик, навіть і рукавиці…

Цього вже забагато, Дарка замість подяки падає, схлипуючи, мамі на груди…

— Я не варта, мамцику, прошу вірити мені… Я не варта твого доброго серця… Не гідна того, щоб ви мене так любили!

Ридання вихоплюється в Дарки з таким стогоном, що з кухні прибігає з ножем бабця:

— Що сталося?

Надбігає звідкись і Гафія:

— Агей, що сталося?

В мами тремтять руки. Вона на мигах показує, щоб мовчали. Сама бере Дарку попід руки і веде до ліжка. Тут знову охоплює Дарку спазматичний плач… Бабуня намочує рушник в оцті, і мама добре натирає ним Дарчині скроні.

За якийсь час Дарка зводить на маму свої запухлі від плачу очі:

— Мамцику, прошу забрати лампу, бо я хочу вже спати.

Мама виконує слухняно Дарчине бажання. Двері, мабуть, з уваги на Дарчині нерви, не зачиняють. З кімнати вузенька смуга світла і голос тата (який же він стурбований!):

— Занадто перемучена дитина!

Бабуня трохи недочуває, тому говорить зовсім голосно:

— Ти, Климцю, сама винна в цьому. Скажу тобі щиро, не хотіла я до цього втручатися, бо не моя це справа, але тепер скажу тобі, що до дитини ніхто не пише таких сентиментальних листів. Дитина і без того вразлива, а ти ще її розчулюєш. Чи я писала щось таке до тебе чи до хлопців, як ви вчилися у місті? Написала «посилаю тобі стільки і стільки на станцію, решту на підметки до черевиків, вчися, бо як буде зле, то тато приїде на твою голову», і кінець, і мусиш визнати, що ви мали здоровіші нерви від Дарчиних. Але ніхто не скаже, що я не любила своїх дітей. Однак моя любов, не гнівайся, Климцю, була таки розумніша…

Мамин голос обурюється:

— Саме тому, що Дарця вразлива дитина, я повинна бути до неї ніжна, бо всяка жорстка поведінка може довести до катастрофи.

— До якої катастрофи? Що це значить «катастрофа»?

І Дарка бачить два поїзди, що налітають один на одного. Її думки плутаються.

З усіх кутків підходить навшпиньках ласкавий сон і обережно кладе Дарку в дуже тепленьку і дуже дрімотливу постіль.