Ірина Вільде - Повнолітні діти

«Боже, як він може співати, коли за два місяці підемо всі попід тини?» — не може зрозуміти товариша Дарка.

Вона така стривожена, розшматована сумнівами, що тільки одним вухом слухає, як Івонко Рахміструк хоче крейдою на парканах писати про те, що Орест цікавиться дівчатами, як Лідка регочеться чогось на цілу вулицю. Дарка приходить до тями аж тоді, коли Орест бере її за руку і питає тільки їм зрозумілою мовою:

— Ну, ваше слово?

— Я дам вам пізніше знати…

— Люди! — здіймає крик Лідка. — Людоньки! Він же явно сватається до неї!

— Ходи… ходи… — тягне її силоміць до хати Дарка.

— Дарко, що з тобою? — питає Лідка вже на сходах.

— Дай мені спокій… дай мені спокій!.. Бо в мене й так голова тріскається від цього всього…

Останнім часом посипалися на Дарку переживання, одні сильніші від інших, і вже нема сили опиратися їм. Серце її наче червоне кружальце, в яке влучають отруєні стріли.

Вранці вціляє нова стріла з туго натягнутого лука: прочитано результат навчання протягом чверті. Ще те, що Мігулів «подає до більшої пильності з історії» і що Мірчук робить зауваження, що «учениця порушує шкільні правила», можна було передбачити. Навіть те можна було передбачити, що Мігалаке, зважаючи на «дуже добрі наслідки» письмових робіт, дає з ласки «посередньо» Оріховській, хоч усні відповіді в неї «погані», навіть те, що Романовська дістала «посередньо з мінусом» з румунської і занижену поведінку, але що Дарка не одержить жодної оцінки з румунської, цього ніхто не міг припустити.

— Щодо Попович, то пан професор застеріг собі оцінку на пізніше… якось не міг тепер рішитися…

— Що цей бельфер тут виробляє! — напівголосно обурюється Оріховська.

— Як я це маю розуміти, Лідко? Чи це значить ліпше для мене, чи гірше?

Лідка вийшла чиста, тому вона може потішити Дарку.

— А тобі що? Двійки не маєш — от і будь задоволена.

Стефа Сидір іншої думки (за весь час сьогоднішнього навчання вона ні разу не підійшла до Дарки):

— Чого ти вводиш її в оману, Лідо? Цього не можна сприймати так легко… І ти, Дарко, не повинна розраховувати на великодушність Мігалаке!

В цю мить відчула Дарка, як у червоне кружальце вцілила нова стріла.

Стефа не виходить разом з нею, не чекає на Дарку при виході.

За обідом (можна збожеволіти: щосуботи на обід борщ і жирне м'ясо з хріном) у Дарки появляється нова ідея: треба за всяку ціну попередити Данка про майбутній концерт. Бо в іншому разі — ганьба! Не тільки для нього, але й для неї.

Отже, мусить Дарка побачитися з Данком. Мусить, але як зробити, щоб обійтися без Лідки?

— Лідко, я маю до тебе одне прохання. Скажи своїй мамі, що до мене в школу приходила одна жінка з нашого села і домовилася зі мною, щоб я прийшла о шостій на вокзал. Добре, Лідзуню?

Лідка б'є себе пальцем по лобі, наче дятел дзьобом:

— Сьогодні… гм… субота… гм… шоста година?

— Я ж тобі кажу по щирості: я мушу з Данилюком бачитися. О шостій він виходить з музичного інституту, знаєш?

— Іди, Дарко, іди! Я знаю той мус!

— Лідко, даю тобі слово честі… Бачиш, щоб я так щасливо додому на святки доїхала, що це дуже важлива справа…

— Добре! Вже добре, зате маєш і ти мені колись послугу зробити!

— Ах, хоч і десять разів!

Музичний інститут має чотири колони і невелику площу. Перед шостою годиною Дарка стоїть з своєю справою напоготові і чекає.

У малому серці починає підійматися ще не дозріла жіноча гордість: як же ж личить так чекати під колонами на хлопця! Як остання яка!

Та Дарка скоро картає саму себе: це ж така важлива справа, що смішно було б говорити про якусь гордість.

Надворі зовсім сутеніє. Зірки загоряються на небі одна по одній, але їх далеке, холодне синювате світло не може витримати змагання з електрикою тут, на землі. Електричне світло забарвлює нажовто сніг, обличчя людей, навіть повітря.

Дарка стоїть біля брами і чекає. Учні інституту входять і виходять. Певні в собі, обізнані з цими всіма виходами і входами. З коридора знову падає якась тінь. Одна довга, за нею силует другої, куди меншої. Дарка повертає голову: нарешті дочекалася! Поки ще показується голова Данка, Дарка вже пізнає його по голосу, що в порожньому коридорі (в музичному інституті все відзначається особливою акустикою — навіть коридори) звучить, як електричний дзвінок. Дарка стає на вході, але мусить поступитися, бо замість Данка показується дівчина. З жвавими чорними очима і бантом на грудях, як тропічний метелик. Дарка догадується, що Данко, мабуть, був на уроці разом з цією дівчиною і тому поки що ховається за колону.