Ірина Вільде - Повнолітні діти

— Слухайте, а якби так… — але обриває мову, бо перед ним виросли, наче з землі, Лідка Дутка й Івонко Рахміструк.

— Ти де волочилася? — запитала Лідка просто з мосту Дарку.

Дарка мимоволі подивилася на Циганюка. Той, хоч і не помітив її погляду, миттю зорієнтувався в ситуації:

— Я зустрів панну Дарку коло поштової скриньки, як кидала лист до мамусі… Тому що ти, Лідко, повинна опікуватися панною Даркою, то знай, що вона не була сама у місті, а з Стефою Сидір. Тільки я Стефу відвів додому, бо не люблю говорити з дівчатами при свідках. Знаєш уже тепер, де була панна Дарка? А тепер я її проводжу додому…

— То, може б, ми помінялися ролями? — хоче догодити Лідка Рахміструкові, щоб потім мати нагоду сміятися над ним і Даркою.

— О, пробач, — перебив її Циганюк, — не на те відправив я Стефу, щоб тепер поступитися. Я не даю панни Дарки Рахміструкові — нема дурних! Ідіть… Ідіть вперед, а ми підемо за вами!

Ледве ця пара віддаляється від них, як Орест Циганюк стає зовсім іншим. Він перш за все щирий з Даркою:

— Слухайте, ми довго радилися («Хто з ким?» — б'ється Дарчина думка) і міркували про цю справу… Ми розглядали можливість нашої участі в тому концерті з усіх боків. Зразу, признаюся, думали так, як ви тепер. Думали хлопці: заспіваємо, бра, і приб'ємо всіх нашою піснею… Але врешті прийшли до переконання — ви слухаєте? — що ми не будемо співати на честь королівського міністра. Ми вже твердо вирішили, — ви слухайте мене, — що не будемо в цьому загальному хорі… ганьбити українську народну пісню перед тим бояриськом!.. Це ж ганьба… Це ж було б чисто по-рабському… Хто кінець кінцем ми такі? Собаки? («Від кого чула вже цю думку? Оце порівняння з собакою, яку б'ють, а вона лиже руку, що її б'є?») Слухайте, не перебивайте мене! А нас хоче вмовити Іванків, що ми цим виступом пропагуємо українську пісню… Нам не потрібна пропаганда серед окупантів! Слухайте, ви розумієте — нам не потрібна їх похвала, бо ми взагалі не визнаємо їх, їх влади, їх уряду, їх… — можливо, хотів сказати «короля», але стримав себе. — Слухайте, коли ми цей один раз їм заспіваємо, то це означатиме, — ви розумієте, — що ми погодилися з думкою, що Північна Буковина має бути вічно під їх окупацією… А ми не хочемо бути рабами! Слухайте, ми довго вирішували це питання і прийшли остаточно до переконання, що не будемо співати… Слухайте, хто нас насильно заставить співати? Щонайбільше можуть нас з гімназії повиганяти… Можуть нам школу закрити, але факт, факт цей перейде до історії, — ви уявляєте собі! — як наш протест проти бояр!

— Як? Як ви кажете? Розпустити гімназію і нас всіх розігнати? — питає зовсім приголомшена Дарка.

Та хіба це страшне для Циганюка!

— Слухайте, це в крайньому разі… Не лякайтеся, за таке на шибеницю нас не поведуть… Але співати ворогові все ж таки не будемо! А ви що на це?

— А чи всі… згодні на цей бунт?

— В тому й річ, що не всі… Але нічого… Досить буде, як і частина збунтується… Про що йдеться? Аби зірвати свято і надати справі розголосу! Слухайте, а ви? Ви пристанете до нас?

Що? Чи вона пристає до них? Таж вона завжди… аж тепер відчуває це, як завжди належала до них. Це ж та близька її натурі завзятість, що навіть самому королеві не хоче коритися!

Але як це буде? Як це буде, коли виженуть її і Данка з гімназії? Таж це значить перекреслити мистецьку кар'єру Данка? Куди він подасться без закінченої середньої освіти? А мама… Її мама і тато що сказали б на це, коли б її прогнали з гімназії? Це ж була б страшна кривда для тієї доброї, бідної мами… Ні, цього навіть не можна собі уявити! Орест Циганюк і сам знає, що на таку справу не можна відразу наважитись.

— Слухайте, не давайте мені тепер відповіді! Ви тільки подумайте добре над цим, що я говорив…

І хоч вони ще не розлучаються, чогось одночасно подають одне одному руки і стискають їх у німому порозумінні.

— А Мігалаке і Мігулеву не вірте, як псам…

Дарка не встигла запитати, кому, власне, можна ще вірити, бо Орест затяг своїм лінивим голосом до тих, що попереду:

— Слухайте, ви чого так біжите? Чекайте на нас! Як там, Іво, у тебе справи, бо я з панною Даркою ніяк не можу дійти до порозуміння. Лідко, в кого ця Дарка закохана до біса?

Лідка (хоч раз перехитрили її хитрість!) не знає, що вся ця балаканина — це тільки маневр для замилення очей.

— Шкода твоїх зусиль, Оресте. Дарка має трохи кращого за тебе хлопця…

заспівав тихенько Орест.