Фрідріх Ґлаузер - Вахмістр Штудер

Увиразнивши характер свого героя, методи його праці, Ґлаузер створив правдивий живий образ: «У швейцарській літературі мало постатей, які змальовані з такою непідробною пластичністю. Рельєфно виписаний вахмастер Штудер робить Ґлаузера одним з найретельніших і довірливих портретистів у новітній німецько-мовній літературі». (Дітер Фрінгелі).

На окрему увагу заслуговує мова твору у її швейцарсько-німецькому варіанті. Ґлаузер уводить у свій текст діалектизми й гельветизми, що дозволяє увиразнити індивідуальну манеру персонажів, правдивіше розкривати характер їх стосунків, зберігаючи при цьому локальний мовний колорит.

Прикметно, що для передачі негативних емоцій свого героя Ґлаузер вживає літературну німецьку мову. Якщо Штудер нею користується, а це трапляється доволі рідко, то це викликає однозначну реакцію оточення: у такі моменти вахмістра краще не дратувати.

Для надання зображуваному більшої достовірності й драматичності Ґлаузер використовує пряму мову. Розлогі пасажі у формі непрямої мови трапляються доволі рідко, здебільшого у підсумковій ситуації. Натомість для відтворення ходу думок вахмістра Штудера письменник використовує невласне пряму мову. Евеліна Якш зазначає з цього приводу: «Штудер у пасажах з невласне прямою мовою є носієм ідей Ґлаузера. Більшість фрагментів з невласне прямою мовою виражають ставлення Штудера, як і самого автора, до чисто людських і соціальних проблем».

Отже, з одного боку, Фрідріх Ґлаузер переймає деякі типові для кримінального роману ознаки, дія його романів відбувається здебільшого за класичною схемою детективного роману, що має трискладову структуру, характерну тільки для цього жанру.

З іншого боку, він відходить від узвичаєної схеми і зосереджує головну увагу не на розважальному аспекті, створенні напруги чи на дотримані правомірності дії, а на відтворенні атмосфери розслідування, на непримітних деталях, на людських долях, на психологічно правдивому зображенні персонажів. Такі оповідні пасажі надають детективним романам Ґлаузера високої художньої вартості. Йозеф Гальперін, популяризатор творчості письменника, наголошує у своїх спогадах на тому, що Ґлаузер залишається майстром кримінальних романів, захопливим оповідачем, органічним формувачем людини, справжнім поетом.

Штудер не ідеальний образ детектива, він не позбавлений певних недоліків, йому властиві деяка безпорадність, меланхолія і навіть страх. Правда, моменти слабкості – здебільшого лише ретардована функція для зняття надмірної напруги, уповільнення дії. Вахмістр немовби застигає в заціпенінні і резигнації саме в ті моменти, коли йому необхідно було б діяти рішуче.

У такий спосіб розкриваються приховані страждання Штуде-ра, виразнішим стає соціально-критичний вимір роману. Подібна «загальмованість», як і скептичні розмірковування Штудера, пов’язані з усвідомленням його безпорадності перед корумпованим суспільством.

І якщо Штудер не віддає реального винуватця злочину до рук правосуддя, то в цьому знаходить вираження його (і самого автора) глибокий скепсис щодо існування суспільної справедливості. У зорієнтованому на масового читача романі критиці піддається брехлива буржуазна мораль, розвіюється флер ідилічного фасаду обивательської добропорядності.

Серед німецькомовних письменників першої половини ХХ ст., які працювали у детективному жанрі, Ґлаузеру немає рівних за значенням і рівнем художньої майстерності. Образ вахмістра Штуде-ра може бути зіставлений хіба що з образом сіменонівського Жюля Мегре або ж з образом Філіппа Марлоу американського письменника Реймонда Чандлера. Але Ґлаузер – митець надто талановитий і своєрідний, щоб обмежуватися копією.

Фрідріх Ґлаузер, творчість якого не бралася серйозно до уваги за його життя, напівзабутий і відкритий заново лише у 60 – 70-ті роки минулого століття, небезпідставно вважається прямим попередником іншого видатного майстра швейцарського детективу – Фрідріха Дюрренматта.

Нарешті, хоча і з великим запізненням, український читач має змогу ознайомитися з першою ластівкою художньої спадщини Ґлаузера – шедевром детективного жанру, романом «Вахмістр Шту-дер», проблематика якого виявляється навдивовиж актуальною і співзвучною з нашим часом.

Іван Мегела

Тюремний наглядач Ліхті з потрійним підборіддям і червоним носом пробурчав: «Горить там чи що», – бо Штудер перебив йому обід. Але Штудер усе ж таки вахмістр-оперативник із бернської кантональної поліції, і його так просто до дідька не пошлеш.