Артур Дойль: Пістрява стрічка

Переглядаючи свої записи про пригоди Шерлока Холмса, - а таких протягом останніх восьми років у мене зібралося більш як сімдесят, - я знаходжу в них чимало трагічних випадків, часом забавних і вигадливих, але жодного банального: працюючи з любові до свого мистецтва, а не заради грошей, Холмс ніколи не брався за розслідування звичайних, буденних справ, його завжди притягувало до чогось надзвичайного або навіть фантастичного.

Особливо вигадливою здається мені справа добре відомої в Сурреї родини Ройлоттів із Сток-Морона. Ми з Холмсом, обидва неодружені, жили тоді разом на Бейкер-стріт. Можливо, я опублікував би свої записи й раніше, але я поклявся тримати цю справу в таємниці і звільнився від свого слова лише місяць тому, коли передчасно померла жінка, якій я його дав. Мабуть, незайвим буде розповісти про цю історію ще й тому, що чутки приписують смерть лікаря Грімебі Ройлотта ще жахливішим обставинам, ніж вони були в дійсності.

Прокинувшись одного квітневого ранку 1883 року, я побачив, що Шерлок Холмс стоїть біля мого ліжка. Одягнений він був не по-домашньому. Звичайно він уставав з ліжка пізно, але зараз годинник на каміні показував лише чверть на восьму. Я глянув на нього з подивом і навіть з деяким докором, адже сам я був вірний своїм звичкам.

- Як не жаль, Вотсоне, але мушу вас розбудити, - сказав він. Певно, такий уже сьогодні день. Спочатку розбудили місіс Хадсон, вона мене, ну, а я - вас.

- І що ж там таке? Чи не пожежа, бува?

- Ні, клієнтка. Приїхала якась дівчина, вона страшенно схвильована і неодмінно хоче побачитися зі мною. Вона чекає в приймальні. А коли молода дама відважується у таку ранню годину подорожувати вулицями столиці і піднімати з ліжка незнайомих людей, то, гадаю, вона хоче повідомити щось дуже важливе. Справа може бути цікавою, і вам, звичайно, захочеться почути про все з перших уст. От я і вирішив надати вам цю можливість.

- Буду щасливий почути таку історію.

Я не знав більшої втіхи, як спостерігати за Холмсом під час його професійних занять, милуючись його стрімкою думкою. Іноді здавалося, що він розв'язує пропоновані йому загадки не розумом, а якимсь натхненним чуттям, хоч насправді всі його висновки ґрунтувалися на точній і строгій логіці.

Я швидко одягнувся, і за кілька хвилин ми вже спускалися у вітальню. Помітивши нас, дама, уся в чорному, з густою вуаллю на обличчі, підвелася.

- Доброго ранку, пані, - сказав Холмс привітно. - Мене звуть Шepлок Холмс. Це мій близький друг і помічник, доктор Вотсон, з яким ви можете бути так само відверті, як і зі мною. Ага! Як добре, що місіс Хадсон здогадалася затопити камін. Я бачу, ви дуже змерзли. Сідайте ближче до вогню і дозвольте запропонувати вам чашечку кави.

- Не холод змушує тремтіти мене, містере Холмсе, - стиха промовила жінка, сідаючи до каміна.

- А що ж?

- Страх, містере Холмсе, просто жах!

З цими словами вона підняла вуаль, і ми побачили, яке в неї посіріле, змарніле обличчя. В її очах був помітний переляк, немов у зацькованого звірка. Їй було не більше тридцяти років, але у волоссі вже блищала сивина, і вигляд вона мала вкрай стомлений і змучений.

Шерлок Холмс окинув її своїм швидким, проникливим поглядом.

- Вам не треба боятися, - сказав він, лагідно погладивши її по руці. Я переконаний, що нам удасться все владнати… Ви, я бачу, приїхали ранковим поїздом.

- Хіба ви мене знаєте?

- Ні, але я помітив у вашій лівій рукавичці зворотний квиток. Ви сьогодні рано встали, а потім добиралися до станції, довго трясучись у двоколці68 вибоїстим шляхом.

Дама різко здригнулася і спантеличено глянула на Холмса.

- Тут немає нічого дивного, пані, - сказав він, посміхнувшись. - Лівий рукав вашого жакета принаймні в сімох місцях заляпаний брудом. І плями зовсім свіжі. Так забруднитися можна тільки в двоколці, сидячи по ліву руку від кучера.

- Усе так і було, - сказала вона. - Близько шостої я вибралася з дому, двадцять хвилин на сьому була в Летерхеді і першим поїздом приїхала в Лондон, на вокзал Ватерлоо… Сер, я більше не витримаю цього, я збожеволію! У мене немає нікого, до кого я могла б звернутися. Втім, є одна людина, яка співчуває мені, але чим вона може мені допомогти, бідолаха? Я чула про вас, містере Холмсе, чула від місіс Фарінтош, якій ви допомогли, коли її спіткало горе. Вона й дала мені вашу адресу. О сер, допоможіть і мені або принаймні спробуйте хоч трохи кинути світла в той непроникний морок, що оточує мене! Я не зможу віддячити вам зараз за ваші послуги, але через місяць-півтора я вийду заміж і матиму право розпоряджатися своїми доходами, тоді ви побачите, що я вмію бути вдячною.