Артур Дойль: Пістрява стрічка

На вокзалі Ватерлоо нам пощастило відразу ж сісти в поїзд. Приїхавши в Летерхед, ми в готелі біля станції взяли двоколку і проїхали миль п'ять мальовничими дорогами Суррея. Був чудовий сонячний день, і лише кілька пір'їстих хмаринок пливло в небі. На деревах і на живоплоті біля доріг розпустилися зелені бруньки, повітря було напоєне пахощами вологої землі.

Дивним здавався мені контраст між солодким пробудженням весни і жахливою справою, через яку ми прибули сюди. Мій приятель сидів спереду, схрестивши руки, насунувши капелюха на очі й опустивши підборіддя на груди, занурений у глибокі роздуми. Раптом він підняв голову, ляснув мене по плечу і показав кудись удалину.

- Погляньте!

На схилі пагорба розкинувся великий парк, що на самій вершині переходив у густий гай; крізь гілки виднілися обриси високого даху і шпиль стародавнього поміщицького будинку.

- Сток-Морон? - спитав Шерлок Холмс.

- Так, сер, це будинок лікаря Грімебі Ройлотта, - відповів візник. - Бачите, там он щось будують, - сказав Холмс. - Нам потрібно потрапити туди.

- Ми їдемо до села, - сказав візник, показуючи на дахи, що виднілися трохи віддалік ліворуч. - Але якщо ви хочете скоріше потрапити до лікаревого будинку, вам краще перелізти отут через паркан, а потім пройти полями. По тій он стежці, де йде ця леді.

- А ця леді начебто міс Стоунер, - сказав Холмс, прикриваючи очі від сонця. - Так, ми краще підемо стежкою, як ви радите.

Ми вийшли з двоколки, розплатились, і екіпаж покотив назад у Летерхед.

- Нехай цей малий думає, що ми архітектори, - сказав Холмс, коли ми лізли через паркан, - тоді наш приїзд не викличе особливих розмов. Доброго дня, міс Стоунер! Бачите, ми дотримали свого слова!

Наша ранкова відвідувачка радісно поспішала нам назустріч.

- Я з таким нетерпінням чекала вас! - вигукнула вона, гаряче потискуючи нам руки. - Все влаштувалось чудово, лікар Ройлотт поїхав до міста і навряд чи повернеться раніше вечора.

- Ми мали задоволення познайомитися з ним, - сказав Холмс і кількома словами розповів про те, що сталося.

Міс Стоунер сполотніла.

- Боже мій! - вигукнула вона. - Отже, він поїхав слідом за мною!

- Схоже на те.

- Він такий хитрий, що я ніколи не почуваю себе в безпеці. Що він скаже, коли повернеться?

- Доведеться йому бути обережнішим, бо тут може знайтися хтось хитріший за нього. На ніч замкніться на ключ. Якщо він бешкетуватиме, ми відвеземо вас до вашої тітки в Харроу… Ну, а тепер треба якнайкраще використати час, тому проведіть нас, будь ласка, до тих кімнат, які ми маємо обстежити.

Будинок був із сірого, покритого лишайником каменю і мав два напівкруглих крила, розпростертих, немов клешні краба, по обидва боки високої центральної частини. В одному крилі вікна без шибок були забиті дошками, дах місцями провалився. Центральна частина здавалася такою ж зруйнованою, зате праве крило було зовсім недавно оброблене, і по шторах на вікнах та синюватому димку з димарів видно було, що живуть саме тут. Біля крайньої стіни були споруджені риштування й початі деякі роботи, але жодного муляра ми не побачили.

Холмс повільно пройшовся нерозчищеною галявиною, уважно оглядаючи вікна.

- Наскільки я розумію, тут кімната, в якій ви жили колись. Середнє вікно - з кімнати вашої сестри, а те, що ближче до головного будинку, з кімнати лікаря Ройлотта…

- Цілком правильно. Але тепер я живу в середній кімнаті.

- Розумію, через ремонт. До речі, непомітно, щоб ця стіна потребувала невідкладного ремонту.

- Зовсім не потребувала. Я думаю, це просто привід, щоб переселити мене з моєї кімнати.

- Можливо. Отже, вздовж протилежної стіни тягнеться коридор, куди виходять двері всіх трьох кімнат. У коридорі, звичайно ж, є вікна?

- Так, але дуже маленькі. Пролізти крізь них неможливо.

- Оскільки ви обидві замикалися на ніч, то з коридору потрапити до вас у кімнати не можливо. Будьте такі ласкаві, пройдіть до своєї кімнати і зачиніть віконниці.

Міс Стоунер виконала його прохання. Холмс, попередньо оглянувши вікно, спробував відчинити віконниці зовні, але безуспішно не було жодної шпаринки, крізь яку можна було б просунути лезо ножа, щоб підняти засув. у лупу він оглянув завіси, але вони були з твердого заліза і міцно вставлені в масивну стіну.

- Гм! - буркнув він, задумливо почухуючи підборіддя. - Моя первісна гіпотеза не підтверджується фактами. Коли віконниці зачинені, у ці вікна не влізти… Добре, подивимося, чи не вдасться нам з'ясувати що не будь, оглянувши кімнати зсередини.