Фрідріх Ґлаузер - Вахмістр Штудер

Ґлаузер відкидає способи створення штучної напруги, виступає проти строгої функціоналізації частин твору, проти канонізованої техніки, згідно з якою все, про що йдеться в детективному творі, спрямоване на розгадку таємниці злочину, коли кожен персонаж – підозрюваний, кожен предмет – речовий доказ, навпаки, він віддає належне випадковості, відстоює право митця зосереджуватися на людях, предметах і явищах природи як самих по собі, а не лише у зв’язку з розкриттям злочину.

Перу Ґлаузера належать п’ять детективних романів: «Чай для трьох літніх пань», «Вахмістр Штудер», «Температурний листок», «Китаєць» і «Крок і компанія». Всі вони створені за короткий проміжок часу, між 1935 і 1938 роками і майже всі пов’язані образом вахмістра Штудера, – ранннім представником такого типу неконвенційного слідчого – чи то поліціянта, чи то приватного детектива, – якому через його наступників Марлоу Чандлерса, Барлаха Дюрренматта, Валландера Манкельса та Гункелера Шнайдера судилося стати центральною постаттю нового кримінального роману.

При опитуванні, яке проводилося 1990 року серед 37 фахівців-криміналістів щодо «кращого кримінального роман усіх часів», «Вахмістр Штудер» опинився на четвертому місці серед кращих німецькомовних детективів.

Образом вахмістра Штудера Ґлаузер створив оригінала і водночас прототип терпеливого, сповненого порозуміння, скрупульозного, методично виваженого слідчого. Необхідно відзначити тонке відчуття автором твору мови, драматургічно майстерну розробку сюжету, чітке бачення місця подій, тонке розуміння психології людей. Створені Ґлаузером образи володіють великою емоційною глибиною, а його захоплива оповідь непомітно зачаровує читача, втягує його у своє русло. Прикметно, що, хоча романи про Штудера написані у період між 1935 і 1938 роками, вони й понині не втратили своєї привабливості.

Створення образу вахмістра Штудера, який мовби відділився від свого творця і зажив самостійним життям, – велика творча удача Ґлаузера. Зовні Штудер зовсім не схожий на свого творця, хоча його «внутрішний портрет» виявляє спорідненість з моральним обличчям письменника. Обидва вони аутсайдери, невдахи, тільки Штудер – аутсайдер неявний, затаєний, він зберігає можливість жити в суспільстві і водночас триматися осторонь від нього. На службі в поліції він лише для годиться, насправді ж він служить внутрішньому закону – сумлінню. Роль слідчого дає йому можливість непомітно вносити свої корективи у виконування буржуазного правосуддя, карати зло і сприяти торжеству добра.

Ґлаузер наділив свого героя відмінною професійною підготовкою. У молоді роки Штудер брав участь у міжнародних конгресах криміналістів, у нього багато знайомих і друзів серед відомих сищиків. Проте становище вахмістра у поліційній ієрархії – всього лише нижній чин! – ніяк не в’яжеться з його знаннями і здібностями. Щоб усунути цю суперечність, Ґлаузер вводить до життєпису сищика епізод з банківською аферою, коли Штудер, демонструючи принциповість, відмовився «зам’яти» справу, в якій були замішані місцеві фінансові воротили, що коштувало йому пониження по службі. Блискучого комісара столичної поліції розжалували у рядові. Тепер він знову, дослужившись до вахмістра, працює в кантональній поліції. Хоча він має славу дивака і мрійника і до нього ставляться з деякою недовірою й зневагою, йому все ж доручають розслідування найбільш складних справ. Таке становище Штуде-ра чи не найкраще відповідає тій функції, яку накладає на нього автор. Якби він був високопосадовим чиновником, то не мав би змоги контактувати зі світом знедолених. Якби письменник зробив його непримітним поліцейським, то тоді неприродньо виглядала б його вражаюча проникливість.

Майже у всіх детективах Ґлаузера, за винятком «Чаювання трьох літніх дам», вся дія тримається на вахмістрі Штудері. Він – центральна постать у художньому універсумі Ґлаузера. Письменник розкриває внутрішній світ детектива, висвітлює його потаємні спонукання, нахили, неусвідомлені і здавлені потяги. Штудер цікавий як характер, поданий у протиборстві з владою обставин. Поки він ретельно вивчає деталі злочину, читач придивляється до нього і непомітно зачаровується його особою, захоплюється його завзяттям і мужністю у боротьбі з силами, які перешкоджають розкриттю злочину. Зовні незворушний Штудер сповнений сумнівів, страхів, невпевненості в собі. Його становище нестабільне, у нього мало друзів і союзників, зате чимало ворогів і недоброзичливців, він боїться припуститися помилки, вагається, виявляє обережність, навіть дозволяє собі потішитися думкою про компроміс, помріяти про чин лейтенанта, про славу й достаток. Але це лише хвилинна слабкість, з якою Штудер швидко справляється. В кінцевому рахунку людина в ньому завжди перемагає чиновника.