Девід Герберт Лоуренс - Коханець леді Чаттерлі

– Я не думаю, що всі ми такі злі, – заперечив Кліффорд.

– Любий Кліффорде, поміркуй про те, як ми розмовляємо один з одним, – усі ми. Я сам набагато гірший за будь-кого. Я віддаю перевагу невимушеній злості над солоденькими лестощами, бо вони отруйні; і коли я починаю говорити, що за гарний хлопець цей Кліффорд і так далі, – бідолашному Кліффордові можна тільки поспівчувати. Заради Бога, кажіть про мене капосні речі, – тоді я знатиму, що чогось вартий. Не вдавайтесь до солоденьких лестощів, а то мені кінець.

– О, та я справді гадаю, що ми гарно ставимось одне до одного, – сказав Хемонд.

– Я ж кажу тобі, ми повинні… ми говоримо дошкульні слова один одному та один про одного поза очі! І в цьому я гірший за всіх.

– А я вважаю, що ти плутаєш духовне життя з критичною діяльністю. Я згодний, Сократ дав критичній діяльності гарний початок, але він досяг навіть більшого, – повчально мовив Чарлз Мей. «Давні друзі» завжди ховали під удаваною скромністю отаке пишномовство. Все це було ніби виголошеним ex cathedra [23] З кафедри (лат.). , хоч і претендувало на невимушеність.

Дьюкс відмовився обговорювати Сократа.

– Це правда, критицизм і знання – не одне й те саме, – сказав Хемонд.

– Звісно, ні, – підтакнув Беррі, смуглявий, сором’язливий хлопець, що заїхав побачитись із Дьюксом і залишився на ніч.

Всі подивилися на нього так, ніби раптом заговорила віслиця [24] …ніби раптом заговорила віслиця… – У біблейській міфології віслиця провидця Валаама раптом заговорила до свого господаря. Вираз використовується в іронічному сенсі стосовно людини, що несподівано заговорила. .

– Я не казав про знання… Я казав про духовне життя, – засміявся Дьюкс. – Справжнє знання виходить з усієї нашої особини – із шлунка або з пеніса – тією ж мірою, що з мозку й розуму. Розум може тільки аналізувати й раціоналізувати. Поставте розум і глузд заправляти над усім іншим, і все, що вони можуть вдіяти, – це критикувати й змертвлювати усе. Більше вони ні на що не здатні. Це дуже важливо. Господи, цей світ потребує критики щодня… він докритикується до смерті. Тому давайте жити розумним життям і уславлювати свою злість, і здирати завісу з отих давніх, струхлявілих баєчок. Але завважте: поки ми просто живемо, ми якось органічно поєднуємося з усім навколишнім життям. А почавши духовне життя, ми зриваємо яблуко. Ми розриваємо зв’язок між яблуком та деревом, органічний зв’язок. І якщо в нас нема нічого, окрім духовного життя, тоді ти сам – зірване яблуко… ти впав з дерева. І тоді з’являється логічна потреба бути злим, оскільки природна потреба зірваного яблука – це гниття.

Кліффорд округлив очі: все це здавалося йому маячнею. Конні тихенько всміхнулась сама до себе.

– Ну тоді ми всі – зірвані яблука, – мовив Хемонд досить в’їдливо й розлючено.

– То давайте зробимо з себе сидр, – сказав Чарлі.

– А якої ви думки про більшовизм? – докинув смуглявий Беррі, так, ніби все до цього велося.

– Браво! – рикнув Чарлз. – Якої ви думки про більшовизм?

– Вперед! Рознеси більшовизм на друзки, – заохотив Дьюкс.

– Боюся, більшовизм – це надто велике питання, – серйозно сказав Хемонд, похитавши головою.

– Більшовизм, я гадаю, – сказав Чарлз, – це просто найвищий ступінь ненависті до того, що вони звуть буржуазністю. А що таке буржуазність, досі не визначено. Крім усього іншого, це капіталізм. Почуття й емоції також є, безперечно, буржуазними, тому доводиться створювати людину, яка буде їх позбавлена.

Тоді індивід, кожна окрема особистість – це також буржуазне, отже, воно має бути задавлене. Ти повинен розчинитися в чомусь більшому, радянсько-соціалістичному. Навіть організм є також буржуазним; ідеал повинен бути механічним. Тому залишається лише певна одиниця, неорганічна, складена з багатьох інших, але однаково важливих частин – машина. Кожна людина – частка цієї машини, а її рушійна сила – це ненависть… ненависть до буржуазії. Оце і є для мене більшовизм.

– Абсолютна правда! – сказав Томмі. – Але він також здається мені досконалим зображенням індустріальної ідеї. Стисло кажучи, це ідеал власника фабрики за винятком того, що він заперечує ненависть як рушійну силу. Але ненависть є тією ж самою, ненависть до життя як такого. Гляньте лишень на оцей Мідленд, хіба він не жалюгідний?.. Але це також частина духовного життя, вірніше, його логічний розвиток.

– Я не думаю, що більшовизм є логічним, він відмовляється від основної частини своїх передбачень, – сказав Хемонд.