Девід Герберт Лоуренс - Коханець леді Чаттерлі

Кліффорд сидів під блідим сонцем, що світило на його гладке світле волосся; його рум’яне повне обличчя було непроникним.

– Я шкодую, що в мене нема сина… коли приходжу сюди, шкодую більше, ніж будь-коли, – мовив він.

– Але цей ліс старший за твою родину, – обережно відповіла Конні.

– Так! – сказав Кліффорд. – Але ж ми зберегли його. Без нас його було б знищено… його б звели нанівець, як усі інші ліси. Ми ж мусимо пильнувати частку старої Англії.

– Мусимо? – перепитала Конні. – Якщо її треба пильнувати, то від нової Англії… Це сумно, про мене.

– Якщо частку старої Англії не буде збережено, то не стане Англії як такої, – сказав Кліффорд. – І ми, ті, хто володіє такою власністю й відчуває відповідальність за неї, повинні її зберегти.

Запала сумна тиша.

– Так… на якусь хвилю, – озвалася Конні.

– На хвилю! Це все, що ми можемо вдіяти. Ми здатні тільки зробити свій внесок. Я відчуваю, що кожен із членів моєї родини зробив його. Можна чинити всупереч правилам, але традиції треба підтримувати.

Знову запала мовчанка.

– Які традиції? – спитала Конні.

– Традиції Англії!

– Так, – спроквола промовила вона.

– Тому потрібно мати сина; коли ти один, ти – лише ланка у ланцюгу, – сказав він.

Конні не вабили ланцюги, але вона не відказала нічого. Вона подумала про дивну абстрактність його мрії – мати сина.

– Мені шкода, що нам не можна мати сина, – сказала вона.

Він твердо подивився на неї своїми блідо-блакитними очима.

– Це була б загалом гарна річ, якби ти народила дитину від іншого чоловіка, – сказав він. – Якщо ми її виростимо в Рагбі, вона належатиме нам і цій землі. Я не дуже вірю в батьківство. Якщо ми поставимо на ноги дитину, вона буде нашою власною, і вона продовжить рід. Тобі не здається, що варто поміркувати над цим?

Конні нарешті подивилася на нього. Дитина, її дитина була для нього просто «вона». «Вона»… «вона»… «вона»!..

– А як же з тим іншим чоловіком? – спитала вона.

– А хіба це так важливо? Хіба ці речі справді так глибоко нас зачіпають? Ти мала коханця в Німеччині… і що далі? Та нічого. Мені здається, ці акти та короткі зв’язки важать дуже небагато. Вони минають, і де вони потім? Де торішній сніг?.. Тільки те, що триває протягом життя, чогось варте. Моє власне життя є значущим для мене у своєму існуванні й розвиткові. А що значить якась випадковість? А особливо випадкові сексуальні зв’язки? Якщо люди не роздмухують це до сміховинних розмірів, вони минають, немов парування у птахів. І так і повинно бути. Яке це має значення? Важливою є лише та єдність, що триває все життя. Це значить – жити поруч з людиною день у день, а не переспати раз або двічі. Ми з тобою – подружжя, і байдуже, що б не сталося з нами, – ми звикли один до одного. А звичка, на мій погляд, є змістовнішою за будь-який випадковий сексуальний досвід. Поступова, неспішна, тривка звичка… ось завдяки чому ми живемо, а не завдяки якимось випадковим корчам. Потроху, живучи разом, двоє людей утворюють своєрідний союз, тонко відчувають одне одного. Оце – справжній секрет шлюбу, а не секс, у всякому разі, не проста функція сексу. Ти і я поєднались у шлюбі. Якщо ми стоїмо за це, ми повинні сприймати ці сексуальні питання так, як сприймаємо, наприклад, візит до зубного лікаря; оскільки доля поставила нам тут шах і мат.

Конні сиділа й слухала його дещо здивовано – і навіть перелякано. Вона не знала, чи має він рацію. Був Майкліс, якого вона кохала, – так вона казала сама собі. Але її кохання було лише втечею від шлюбу з Кліффордом, від їхньої тривкої, повільної звички до близькості, що формувалася роками страждань і терпіння. Напевне, людській душі потрібні отакі прогулянки назовні, її не можна цього позбавити. Але суть кожної прогулянки в тому, що ти знову повертаєшся додому.

– І тобі все одно, від якого чоловіка я матиму дитину? – спитала вона.

– Чому ж, Конні, я довіряю твоєму природному інстинктові, твоїй гідності й здатності вибирати. Ти просто не дозволиш якомусь негідникові доторкнутись до тебе.

Конні подумала про Майкліса. Він повністю відповідав Кліффордовому уявленню про «негідника».

– Але в жінок і чоловіків можуть бути різні погляди на те, хто є негідником, – заперечила вона.

– Ні, – відповів він. – Ти ж любиш мене. І я не вірю, що ти колись змогла б зацікавитись чоловіком, який є повною моєю протилежністю.

Він замовчав. Вона могла не відповідати йому, бо його логіка була абсолютно хибною.

– І ти б хотів, щоб я тобі розповіла?.. – спитала вона, крадькома поглянувши на нього.