Теодор Драйзер - Фінансист

Розподіл позики для реалізації було нарешті затверджено. Після секретних переговорів з очільниками фірми «Дрексел і Ко» Ковпервуд отримав від них двадцять тисяч доларів і передав їм своє право на участь у цій справі. Тепер в його конторі час від часу стали з’являтися нові обличчя – серед них Ван-Ностренд і вже згаданий нами Теренс Реліхен, представник іншої політичної групи в Гаррісберзі. Одного разу за сніданком в ресторані Френка познайомили з губернатором. Його ім’я стали згадувати в газетах, він швидко ріс в очах суспільства.

Френк разом з молодим Елсвортом негайно взявся до розробки проекту свого нового будинку. Буде споруджене щось виняткове, заявив він дружині. Тепер їм доведеться влаштовувати великі прийоми. Фронт-стрит для них уже занадто тиха вулиця. Френк дав оголошення про продаж старого будинку, порадився з батьком і з’ясував, що й той не проти переїхати. Успіх сина добре позначився і на кар’єрі батька. Директори банку що не день були з ним привітніші.

Наступного року голова правління банку Кугель збирався вийти у відставку. Старому Ковпервудові, завдяки блискучій фінансовій операції, проведеній його сином, а також багаторічній службі, пророкували цю посаду. Френк робив великі позики в його банку, а отже, був і значним вкладником. Дуже позитивно оцінювався і його діловий зв’язок з Едвардом Батлером. Френк постачав очільникам банку відомості, яких без нього вони не могли б здобути. Міський скарбник і скарбничий штату стали цікавитися цим банком. Ковпервуду-старшому вже ввижався двадцятитисячний оклад голови правління, і цим він значною мірою був зобов’язаний своєму синові. Стосунки між обома родинами тепер були такі, що кращого годі й бажати. Анна (їй уже виповнився двадцять один рік), Едвард і Джозеф часто проводили вечори в будинку брата. Ліліан майже щодня відвідувала його матір. Ковпервуди жваво обмінювалися сімейними новинами, і нарешті вирішено було будуватися поруч. Ковпервуд-старший купив ділянку в п’ятдесят футів поруч з тридцятифутовою ділянкою сина, і вони разом почали будівництво двох красивих і зручних будинків, які повинні були з’єднатися між собою галереєю – так званою перголою, відкритою влітку і заскленою взимку.

Для облицювання фасаду було обрано зелений граніт, дуже поширений у Філадельфії, але містер Елсворт обіцяв надати цьому каменеві особливо приємний вигляд для ока. Ковпервуд-старший вирішив, що може дозволити собі витратити на будівництво сімдесят п’ять тисяч доларів (його статки вже оцінювалися у двісті п’ятдесят тисяч), а Френк збирався ризикнути п’ятдесятьма тисячами, одержавши цю суму під заставу. У той же час він мав намір перевести свою контору в окрему будівлю, на тій же Третій вулиці, але південніше. Йому стало відомо, що там продається будинок з фасадом у двадцять п’ять футів завдовжки (правда, старий). Але якщо облицювати його темним каменем, то він набуде досить значного вигляду. В уяві Френка вже вималювалася красива будівля з величезним дзеркальним вікном, крізь яке видно дерев’яну обшивку внутрішніх стін, а на дверях або збоку від них бронзова табличка: «Ковпервуд і Ко». Ще туманно, але вже, як рожева хмаринка на горизонті, постало перед ним його майбутнє. Він буде багатий, дуже-дуже багатий!

Поки Ковпервуд неухильно просувався вперед шляхом життєвих успіхів, велика війна проти повсталого Півдня наближалася до кінця. Був жовтень 1864 року. Взяття Мобіла і «Битва у лісових хащах» [12] Битва під м. Мобілем (штат Алабама) і «битва у лісових нетрях» (штат Вірджинія), що відбулися в 1864 р., стали визначними подіями у війні Півночі та Півдня. ще не зітерлися з пам’яті. Грант стояв уже на підступах до Пітерсберга, а доблесний генерал південців Лі робив останні блискучі і безнадійні спроби врятувати становище, використовуючи всі свої здібності стратега і вояка. Іноді, наприклад, в ту млосно довгу пору, коли вся країна чекала падіння Віксберга або переможного наступу армії, що стояла на річці Потомак, а Лі між тим вдерся до Пенсильванії, акції стрімко знижувалися в ціні і ринок зазнавав занепаду. У такі хвилини Ковпервуд закликав на допомогу всю свою спритність; йому доводилося щомиті бути напоготові, щоби все нажите ним не пішло з вітром через якісь непередбачувані і згубні звістки.

Особисте його ставлення до війни (незалежно від його патріотичних почуттів, які вимагали збереження цілісності Союзу [13] Під Союзом ідеться про Сполучені Штати. ) зводилося до думки, що це руйнівна і вельми дорога затія. Він не був зрештою такий далекий від національної гордості, щоб не усвідомлювати, що Сполученими Штатами, які тепер розкинулися від Атлантичного океану до Тихого і від снігів Канади до Мексиканської затоки, не можна не дорожити. Народившись у 1837 році, Ковпервуд був свідком того, як країна домагалася територіальної цілісності (якщо не брати до уваги Аляску). У дні його юності США збагатилися купленою у іспанців Флоридою; Мексика, після несправедливої війни, поступилася в 1848 році Техасом і територіями на захід від нього. Залагодилися, нарешті, прикордонні суперечки між Англією і Сполученими Штатами на далекому північному заході. Людина з широкими поглядами на соціальні та фінансові питання не могла не розуміти всього значення цих фактів. У всякому разі, вони вселяли Ковпервуду усвідомлення необмежених комерційних можливостей, що причаїлися в такій великій державі. Він не належав до розряду фінансових авантюристів або прожектерів, котрі вбачали джерела безмежної наживи в кожному недослідженому струмку, в кожній п’яді прерій; але вже самі обшири країни свідчили про гігантські можливості, які, як сподівався Френк, можна буде захистити від будь-яких зазіхань. Територія, що простягається від океану до океану, таїла в собі потенційні багатства, які були б утрачені, якби Південні штати від’єдналися від Північних.