Теодор Драйзер - Фінансист

– Ах, тату, я тебе мало з ніг не збила!

Вона посміхнулася батькові, а заодно і Ковпервуду, сяючою, променистою і безтурботною посмішкою. Зуби у неї були блискучі і дрібні, а губи – мов яскраво-червоний бутон.

– Ти сьогодні рано повернулася. Я думав, що ти пішла на весь день.

– Я так і хотіла, а потім передумала.

Вона пройшла далі, розмахуючи руками.

– Отже, – продовжував Батлер, коли вона зникла, – почекаємо день-другий. До побачення!

– До побачення!

Ковпервуд спускався сходами, радіючи перспективам фінансової діяльності, що відкривалися перед ним. І раптом в його уяві знов постала щойно бачена ним дівчина – живе втілення юності. Яка вона яскрава, свіжа, життєрадісна! В її голосі звучала вся веселість і бадьора сила п’ятнадцяти чи шістнадцятирічної дівчини. Життя у ній вирувало. Ласий шматочок, який з часом дістанеться якомусь хлопцеві, і до того ж її батько ще збагатить зятя або щонайменше посприяє його збагаченню.

До Едварда Мелії Батлера Ковпервуд звернувся майже два роки по тому, коли подумав, що він міг би досягти вельми впливового становища, якби йому доручили розповсюдити частину випущеної позики. Можливо, Батлер і сам зацікавиться придбанням пакета облігацій або ж просто допоможе йому, Френку, розмістити їх. На той час Батлер вже перейнявся щирою симпатією до Ковпервуда і в реєстрах останнього значився великим власником цінних паперів. Ковпервуду теж подобався цей міцний, поважний ірландець. Подобалася йому і вся історія сім’ї Батлера. Він познайомився з його дружиною, огрядною і флегматичною ірландкою. Вона була досить мила, терпіти не могла нічого показного і досі ще любила заходити на кухню і особисто керувати куховарством. Френк був уже знайомий і з синами Батлера – Оуеном і Келемом, і з дочками – Норою та Ейлін. Ейлін і була тією дівчиною, з якою він зіткнувся на сходах під час першого свого візиту до Батлера позаминулої зими.

Коли Ковпервуд увійшов до своєрідного кабінету-контори Батлера, там затишно палав камін. Наближалася весна, але вечори були ще холодні. Батлер запропонував гостеві зручніше влаштуватися в глибокому шкіряному кріслі біля вогню і приготувався його слухати.

– Еге, це не така проста штука! – вимовив він, коли Ковпервуд скінчив. – Ви ж краще за мене розбираєтеся в цих речах. Як вам відомо, я не фінансист, – і він посміхнувся, немов виправдовуючись.

– Я знаю лише те, що це питання впливу і протекцій, – продовжував Ковпервуд. – «Дрексел і Ко» та «Кук і Ко» мають зв’язки в Гаррісберзі. У них там є свої люди, які стоять на сторожі їхніх інтересів. З головним прокурором і скарбничим штату вони приятелюють. Якщо я запропоную свої послуги і навіть доведу, що можу взяти на себе розміщення позики, мені цю справу все’дно не доручать. Так бувало вже не раз. Я повинен заручитися підтримкою друзів, їх впливом. Адже ви знаєте, як влаштовуються такі справи.

– Вони влаштовуються досить легко, – сказав Батлер. – Коли знаєш напевно, до кого слід звернутися. Візьмемо, наприклад, Джиммі Олівера – він має бути більш-менш у курсі справи.

Джиммі Олівер був тоді окружним прокурором і час від часу давав Батлеру цінні поради. Завдяки щасливому збігу він перебував ще й у дружбі зі скарбничим штату.

– На яку ж частину позики ви замірилися?

– На п’ять мільйонів.

– П’ять мільйонів! Ого! – Батлер випростався у своєму кріслі. – Ви що, голубе? Адже це величезні гроші! Де ж ви розмістите таку кількість облігацій?

– Я подам заявку на п’ять мільйонів, – м’яко заспокоїв його Ковпервуд. – Отримати ж хочу лише мільйон. Але така заявка підніме мій престиж, а престиж теж котирується на ринку.

Батлер, полегшено зітхнувши, відкинувся на спинку крісла.

– П’ять мільйонів! Престиж! Отже, ви хочете лише мільйон? Ну, тоді інша річ! А думка, щиро кажучи, непогана. Таку суму ми, певно, зуміємо роздобути.

Він потер долонею підборіддя і втупився у вогонь.

Йдучи в цей вечір від Батлера, Ковпервуд не сумнівався, що той його не обдурить і пустить в хід усі свої зв’язки. Тому він анітрохи не здивувався і прекрасно зрозумів, що й до чого, коли кілька днів по тому його представили міському скарбничому Джуліану Боудену, який, у свою чергу, обіцяв познайомити його зі скарбничим штату Ван-Нострендом і подбати про те, щоб клопотання Ковпервуда було розглянуто.

– Ви, звичайно, знаєте, – сказав він Ковпервуду в присутності Батлера, бо в його будинку і відбувалася ця зустріч, – що банківський клан дуже могутній. Вам відомо, хто його очолює. Вони не бажають, щоб у справу з випуском позики встрявали сторонні. У мене була розмова з Теренсом Реліхеном, їхнім представником там, нагорі (він мав на увазі столицю штату Гаррісберг), який заявив, що вони не потерплять нічийого втручання в цю справу з позикою. Ви можете нажити собі чимало неприємностей тут, у Філадельфії, якщо досягнете свого, – це ж дуже могутні люди. А ви вже уявляєте собі, де розмістите позику?