Теодор Драйзер - Фінансист

Якісь таємничі сили працювали на нього в муніципалітеті. Йому діставалися великі підряди, він брав участь у всіх торгах. Про сміттєзбиральні роботи він уже й не думав. Старший син містера Батлера, Оуен, був членом законодавчих зборів і компаньйоном батька. Другий син, Келем, служив у відділі міського водопостачання і теж брав участь у справах батька. Старша дочка, п’ятнадцятирічна Ейлін, ще вчилася в монастирському пансіоні Св. Агати, в Джермантауні. Інша, тринадцятирічна Нора, наймолодша в сім’ї, була влаштована у приватну школу, яка перебувала у віданні католицьких черниць. Сім’я Батлерів переїхала з південної частини Філадельфії на Джирард-авеню, ближче до аристократичного кварталу – там уже зароджувалося інтенсивне «світське» життя. Батлери не належали до кола обраних, але у глави сім’ї, п’ятдесятип’ятирічного підрядника, котрий «коштував» майже півмільйона, знайшлося багато друзів у світі політичному і фінансовому. Та й сам він був уже не той «неотесаний паруб’яга». Це був кремезний чоловік із червоним, злегка обвітреним обличчям, сивочолий, сіроокий, з широкими плечима і могутніми грудьми – типовий ірландець. Багатий життєвий досвід надав його обличчю спокійного, певного і незворушного виразу. Великі руки і ноги нагадували про дні, коли він ще не носив чудових костюмів з англійського сукна і жовтих черевиків, але нічого «простацького» в ньому не залишилося – навпаки, тримався він із великою гідністю. Щоправда, говорив Батлер, як і раніше, з ірландським акцентом, але завжди жваво, люб’язно і переконливо.

Він одним із перших зацікавився будівництвом кінних залізниць і так само, як Ковпервуд і чимало інших, дійшов висновку, що це діло з великим майбутнім. Найкращим доказом був прибуток, який приносили куплені ним акції та паї. Батлер діяв через маклерів, оскільки не встиг вступити в ці підприємства в період їх організації. Він скуповував акції всіх кінно-залізничних компаній, вважаючи, що перед будь-якою з них відкриваються прекрасні перспективи. Але найбільше йому хотілося повністю отримати у свої руки контроль над однією або двома лініями. Відповідно до цього задуму він підшукував надійного молодого чоловіка, здібного і чесного, який діяв би за його вказівками, роблячи все, що йому накажуть. Хтось рекомендував йому Ковпервуда, і він листовно запросив його до себе.

Ковпервуд не забарився, адже багато чув про Батлера, його кар’єру, зв’язки і вплив. Одного сухого морозяного лютневого ранку Френк вирушив до нього. Згодом він не раз згадував цю вулицю – широкі цегляні тротуари, бруківку, злегка припорошені снігом, хирляві, оголені деревця і ліхтарні стовпи. Будинок Батлера, хоча і не новий (він відремонтував його після покупки) – був непоганим зразком архітектури свого часу. П’ятдесят футів у довжину, чотириповерховий, він був складений з сірого вапняку, до парадних дверей вели чотири широкі білі сходинки. Вікна з білими лиштвами мали форму широких арок. Зсередини вони були завішені мереживними фіранками, і червоний плюш меблів, що трохи просвічувався крізь мереживо, мав якийсь особливо затишний вигляд з холодної і засніженої вулиці.

Чепурна покоївка-ірландка відкрила двері Ковпервуду; він увійшов і дав їй свою візитну картку.

– Містер Батлер удома?

– Не можу сказати, сер. Я зараз дізнаюся. Можливо, він вийшов.

За кілька хвилин Френка провели нагору. Батлер прийняв його в кабінеті, що трохи нагадував контору. Там стояли письмовий стіл, дерев’яне крісло, деякі шкіряні меблі і книжкова шафа. Усі ці предмети були розрізнені і розставлені так, як не розставляють меблі ні в конторі, ні в житловій кімнаті. На стіні висіли картини: одна – написана олією, щось абсолютно неймовірне! – темна і похмура; на іншій – в рожевих і розпливчасто-зелених тонах було зображено канал і баржу, що пливла по ньому, і, нарешті, кілька непоганих дагеротипів рідних і друзів. Ковпервуд звернув увагу на прекрасний, злегка підфарбований портрет двох дівчаток. У однієї волосся було рудувато-золотаве, в іншої каштанове і, мабуть, шовковисте. Це були гарненькі, здорові і веселі дівчата кельтського типу; їхні голівки майже торкалися, очі впритул дивилися на глядача. Френк помилувався ними і вирішив, що це, напевно, доньки господаря будинку.

– Містер Ковпервуд? – зустрів його Батлер; він якось дивно розтягував голосні, та й взагалі це була людина повільна, поважна, вдумлива.

Френк звернув увагу на його міцну постать – могутню, як старий дуб, загартований дощем і вітрами. Шкіра на його обличчі була туго натягнута, та й весь він був якийсь підтягнутий і підібраний.