Теодор Драйзер - Фінансист

Сказане вище необхідно пояснити стосовно Ейлін. Несправедливо було б стверджувати, що в той час вона вже була явно чуттєвою натурою. Все це ще дрімало в ній. Зерно не скоро дає урожай. Сповідальня, напівтемрява в суботні вечори, коли церква освітлювалася лише кількома лампадами, промови патера, єпитимія, яку він накладає для відпущення гріхів, нашіптування через заґратоване віконце – усе це хвилювало її. Гріхів за собою вона не вбачала. Пекло, що очікує грішників, не лякало Ейлін. Докорами сумління вона не переймалася. Діди й баби, які шкутильгали до церкви і, бурмочучи слова молитви, перебирали чотки, для неї мало чим відрізнялися від фігур у своєрідному оточенні дерев’яних ідолів, покликаних підкреслювати святість хреста. Їй подобалося, особливо у віці чотирнадцяти-п’ятнадцяти років, сповідатися, прислухаючись до голосу духівника, котрий всі свої настанови починав словами: «Так от, улюблена дитино моя…» Один старенький патер-француз, який сповідав вихованок монастирського пансіону, своєю добротою і м’якістю особливо зворушував Ейлін. Його благословення звучало щиро, щиріше, ніж її молитви, які вона читала квапливо і неуважно. Пізніше її уявою заволодів молодий патер церкви Св. Тимофія – отець Давид, рум’яний здоровань із завитком чорного волосся на лобі, який не без хизування носив свій пастирський головний убір. По неділях він проходив між лавами, рішучими, величними помахами руки кроплячи паству святою водою. Він вислуховував сповідь, і Ейлін любила іноді пошепки повіряти йому свої «гріховні» помисли, що спадали їй на думку, намагаючись при цьому вгадати, що думає про неї духівник. Як би вона того не бажала, вона не могла бачити в ньому представника божественної влади. Він був занадто молодий, надто звичайний. І в її манері із захватом розповідати про себе, а потім сумирно, з видом розкаяної грішниці, прямувати до виходу, було щось підступне, завзяте і дражливе. У школі Св. Агати вона вважалася «важкою» вихованкою, бо, як незабаром помітили добрі сестри, була занадто життєрадісна, надто сповнена енергії, щоб підкорятися чужій волі.

– Ця міс Батлер, – сказала одного разу абатиса сестрі Семпронії, безпосередній наставниці Ейлін, – дуже жвава дівчина. Ви зазнаєте з нею чимало клопоту, якщо не виявите досить такту. Як на мене, вам треба піти на дрібні поступки. Так ви, напевно, більшого від неї доможетеся.

Відтоді сестра Семпронія намагалася вгадувати бажання Ейлін, а часом навіть їм потурала. Але і це не завжди вдавалося черниці – дівчина була сповнена усвідомлення батьківського багатства і своєї переваги над іншими. Щоправда, іноді у неї раптом виникало бажання з’їздити додому, або ж вона просила у сестри-наставниці дозволу поносити її чотки з великих намистин з хрестом з чорного дерева і срібною фігуркою Христа – в пансіоні це вважалося великою пошаною. Подібні переваги, а також інші: дозвіл прогулюватися в суботу ввечері монастирськими землями, рвати скільки завгодно квітів, мати кілька зайвих суконь, носити прикраси – пропонувалися їй у винагороду, аби вона тихо поводилася в класі, тихо ходила і тихо розмовляла (наскільки це було в її змозі!), не забиралася в дортуар до інших дівчат після того, як гасили світло і, раптово перейнявшись ніжністю до тієї чи іншої сестри-виховательки, не душила її в обіймах. Ейлін любила музику і дуже хотіла займатися живописом, хоча ніяких здібностей до живопису у неї не було. Книги, здебільшого романи, теж цікавили її, але дістати їх було ніде. Все інше – граматику, правопис, рукоділля, закон Божий і загальну історію – вона ненавиділа. Правила доброго тону – це, мабуть, ще було цікаво. Їй подобалися химерні реверанси, яких її вчили, і вона часто думала про те, як буде вітати гостей, повернувшись до рідної домівки.

Коли Ейлін тільки вступила в життя, всі тонкі відмінності у становищі окремих верств місцевої громади почали її хвилювати; вона прагнула, аби батько побудував гарний особняк, на зразок тих, які вона бачила у інших, і відкрив їй дорогу в суспільство. Бажання це не збулося, і тоді всі її помисли звернулися до коштовностей, верхових коней, екіпажів і, звісно, на вбрання – все, що вона могла мати натомість. Будинок, у якому вони жили, не дозволяв влаштовувати великі прийоми, і Ейлін вже у вісімнадцять років спізнала муки враженого самолюбства. Вона жадала іншого життя! Але як їй було здійснити свої мрії?

Кімната Ейлін, повна модних одяганок, красивих дрібничок, коштовностей (прикрашатись якими їй випадало лише зрідка), черевичків, панчіх, білизни і мережив, могла б бути зразком для вивчення слабкостей нетерплячої і гордовитої натури. Ейлін знала всі марки парфумів і косметики (хоча остання їй була зовсім непотрібна) і щедро скуповувала те й інше. Акуратність не була її прикметною рисою, а показну розкіш вона дуже любила. Пишне нагромадження портьєр, фіранок, дрібничок і картин в її кімнаті погано поєднувалося з усім іншим оздобленням будинку.