Стефан Цвейг - Зоряні миті людства. Новели (збірник)

Перед ними котиться гігантська хвиля полум’я. Вони спалюють ліси – то набагато зручніший спосіб, ніж викорінювати їх. І тільки-но на землі з’являється величезна діра, на обгорілих стовбурах, які ще куряться, одразу починають роботу. Будують склади, викопують криниці, засівають землю, яка не потребує зорювання, будують загороди для незліченних стад і отар, мало-помалу з сусідніх покинутих місіонерських колоній прибувають нові люди.

Успіх величезний. Посіви дають одразу вп’ятеро більший урожай. Комори тріщать, невдовзі пасуться вже тисячі голів худоби, незважаючи на ненастанні труднощі, на виправи проти тубільців, які раз по раз нападають на квітучу колонію, Нова Гельвеція росте, як у тропіках, до гігантських розмірів. Були збудовані канали, млини, факторії, по річці плавали кораблі вниз і вгору, Зуттер постачає не тільки Ванкувер і Гавайські острови, а й усі вітрильники, що швартуються в Каліфорнії, садить сади, сьогодні такі відомі й дивовижні каліфорнійські сади. Атож, дерева прийнялись добре, і Зуттер замовляє у Франції та на Рейні виноград, і через кілька років виноградники вкривають уже великі території. Зуттер сам будує будинки й розкішні ферми, замовляє рояль «Pleyel» , який везуть із Парижа сто вісімдесят днів, парову машину, яку тягнуть із Нью-Йорка шістдесят волів через увесь континент. Зуттер має кредити і авуари в найбільших банках Англії і Франції, і тепер, уже сорокарічний, на вершині свого тріумфу, він згадує, що чотирнадцять років тому десь кинув у світі дружину і троє дітей. Він пише їм і запрошує у своє князівство. Бо тепер у його руках достаток, він господар Нової Гельвеції, один з найбагатших людей світу і буде таким і далі. США нарешті забрали занедбану колонію з рук Мексики. Тепер уже все забезпечене і захищене. Ще кілька років – і Зуттер стає найбагатшою людиною світу.

1848 рік, січень. У дім до Йоганна Авґуста Зуттера раптом заскочив Джеймс В. Маршалл і каже, що йому треба поговорити. Зуттер дивується, хіба він не послав учора Маршалла на свою ферму в Колому, де той мав збудувати новий тартак. А тепер цей чоловік без дозволу повернувся, стоїть перед ним, тремтячи від збудження, запихає його в кабінет, зачиняє двері й дістає з кишені жменю піску з кількома жовтими крупинками. Вчора, копаючи землю, він натрапив на цей дивний метал і гадає, що це золото, але решта тільки посміялися з нього. Зуттер споважнів, узяв крупинки, спробував розрізати ножем: це золото. Він вирішив одразу ж наступного дня поїхати з Маршаллом на ту ферму, але його столяр – тільки перша людина, що захворіла на ту страхітливу лихоманку, яка невдовзі струснула світ: ще вночі, серед бурі, він поїхав назад, ставши нетерплячим, коли мав уже певність.

Наступного ранку полковник Зуттер уже в Коломі, там викопують канал і досліджують пісок. Треба мати тільки сито, трохи потрусити ним, і золоті крупинки яснітимуть на темному плетенні. Зуттер збирає коло себе кількох білих людей, бере з них слово честі мовчати, аж поки збудують тартак, потім, поважний і рішучий, повертається додому. Несвітські думки ширяють у його голові: хоч скільки він пригадує, золото ще ніколи не було таким доступним, не лежало так відкрито в землі, і ця земля його, власність Зуттера. Він за ніч перестрибнув десятиріччя: став найбагатшою людиною світу.

Найбагатша людина? Ні, найбідніший, найжалюгідніший, найбільш розчарований жебрак на землі. Через тиждень таємницю виказали, одна жінка – завжди одна жінка! – розповіла якомусь перехожому і дала йому кілька золотих крупинок. Те, що сталося потім, ще не мало прецеденту в історії. Всі люди Зуттера одразу покинули роботу, ковалі втекли з кузень, пастухи – від стад, виноградарі – з виноградників, солдати кинули рушниці, всі стали мов одержимі, чимшвидше познаходили сита й каструлі і понеслись до тартака витрушувати золото з піску. За ніч увесь край збезлюднів, молочні корови, яких ніхто не доїв, ревли і корчились, стада биків порозбивали загороди і вибігли на поля, потоптавши та знищивши збіжжя, сироварні не працювали, клуні обвалилися, величезний механізм гігантського підприємства зупинився. Телеграфи поширювали золоту обіцянку через країни і моря. Невдовзі вже сходилися люди з міст і гаваней, моряки покидали кораблі, державні службовці – свої посади, довгими, безкінечними колонами тягнулися вони зі сходу і заходу, пішки, верхи і на возах – то була навала, зграя сарани, золотошукачі. Нестримна, брутальна орда, що не знала ніякого закону, крім кулака, ніякої заповіді, крім револьвера, заполонила квітучу колонію. Для прибульців усе нічийне, і ніхто не наважується протистояти їм. Вони позабивали корів Зуттера, розібрали його клуні, щоб будувати собі будинки, витоптали його поля, вкрали його машини: Йоганн Авґуст Зуттер умить став бідним, як жебрак, немов цар Мідас, задушившись власним золотом.