Стефан Цвейг - Зоряні миті людства. Новели (збірник)

1834 рік. Американський пароплав пливе від Гавра до Нью-Йорка. Серед desperados , один з-поміж сотень, є і Йоганн Авґуст Зуттер, що жив у Рінеберґу коло Базеля, тридцятиоднорічний чоловік, що дуже квапився відгородитися світовим океаном від європейського правосуддя. Банкрут, злодій, фальшівник векселів, він кинув напризволяще дружину і трьох дітей, у Парижі з фальшивими документами заробив трохи грошей і тепер шукав нового життя. 7 липня він висадився в Нью-Йорку і два роки вдавався до всяких можливих і неможливих ґешефтів, був пакувальником, аптекарем, зубним лікарем, продавцем ліків, власником таверни. Зрештою, певною мірою набувши осілості, він став господарем заїзду, потім продав його і, корячись магічному рухові часу, перебрався на Міссурі. Там він став сільським господарем, невдовзі мав невелику садибу і міг спокійно собі жити. Але повз його дім усякчас проходили люди: торгівці хутром, мисливці, авантюрники і солдати, поверталися з Заходу або йшли на Захід, і це слово «Захід» набуло мало-помалу магічного звучання. Спершу, як знали, тягнуться прерії, прерії з величезними стадами бізонів, можна йти дні та тижні й не побачити нікого, крім червоношкірих, що гасають у тих степах, далі йдуть гори, високі, нездоланні, а потім, нарешті, земля, про яку ніхто нічого не знав достеменно і казкове багатство якої вихваляли: Каліфорнія, ще не досліджена. Земля, де течуть молоко і мед, вільна для кожного, хто хоче взяти її, проте вона далека, дуже далека, і шлях до неї смертельно небезпечний.

Але в жилах Йоганна Авґуста Зуттера текла кров авантюрника, його не вабило сидіти тихцем і обробляти свою добру земельку. Одного дня 1837 року він продав своє майно і маєток, спорядив експедицію з возами, кіньми та волами і виїхав із форту Індепенденс у невідоме.

1838 рік. Двоє офіцерів, п’ятеро місіонерів, троє жінок рушили на возах, запряжених волами, в нескінченну порожнечу. Через прерії та прерії, а зрештою через гори до Тихого океану. Їхали аж три місяці і наприкінці жовтня добулися до форту Ванкувер. Обидва офіцери покинули Зуттера ще раніше, місіонери далі не пішли, а троє жінок померли по дорозі від злигоднів.

Зуттер сам, його марно намагаються затримати у Ванкувері, пропонують йому посаду, він від усього відмовляється, поваб магічної назви збурює йому кров. На жалюгідному вітрильнику він перетинає Тихий океан спершу до Гавайських островів, а потім після незліченних труднощів добувся вздовж узбережжя Аляски до одного покинутого місця з назвою Сан-Франциско. Сан-Франциско – не теперішнє місто, що після землетрусу з подвоєною швидкістю стало мільйонником, ні, а жалюгідне рибальське селище, назване так за місією францисканців, і навіть не столиця невідомої іспанської провінції Каліфорнії, що лежала, занедбана й невикористана, в найпишнішій зоні нового континенту.

Там панувало іспанське безладдя, посилене відсутністю будь-якої влади, бунтами, браком робочих тварин і людей, браком беручкого завзяття. Зуттер найняв коня і поїхав у страхітливу долину Сакраменто; йому вистачило дня, щоб пересвідчитись: там є місце не тільки для ферми, не тільки для великого маєтку, а й для цілого королівства. Наступного дня він поїхав у Монтерей, у жалюгідну столицю, представився губернаторові Альверадо, пояснив йому свій намір обробляти землю. Він привіз канаків з островів, буде регулярно привозити звідти цих роботящих і працьовитих кольорових, зобов’язався збудувати оселю і заснувати невеличку державу, Нову Гельвецію.

– Чому Нову Гельвецію? – запитав губернатор.

– Бо я швейцарець і республіканець, – відповів Зуттер.

– Гаразд, робіть, що хочете. Я даю вам концесію на десять років.

Тож бачимо: справи там залагоджували швидко. За тисячі миль від будь-якої цивілізації енергія одного-єдиного чоловіка мала вже іншу ціну, ніж на батьківщині.

1839 рік. Караван повільно їде вгору берегом Сакраменто. Попереду Зуттер на коні і з рушницею, потім ще двоє чи троє європейців, далі сто п’ятдесят канаків у коротких сорочках, за ними тридцять запряжених волами возів із харчами, насінням і спорядженням, п’ятдесят коней, сімдесят п’ять мулів, корів та овець, позаду невеличкий ар’єргард – ціла армія, що прагне завоювати Нову Гельвецію.