Стефан Цвейг - Зоряні миті людства. Новели (збірник)

Але все-таки то була б героїчна смерть, а не таке жалюгідне згасання в пітьмі, яке спіткало Руже. Нещасний Руже більш ніж на сорок років, на тисячі й тисячі днів пережив єдиний справді творчий день свого життя. З нього зняли мундир, у нього забрали пенсію, вірші, опери та тексти, які він написав, не друкували і не ставили в театрі. Доля не простила дилетантові, що він, не покликаний, проник у лави безсмертних. Дрібна людина заповнює своє дріб’язкове життя всякими дрібними і не завжди чистими оборудками. Карно, а згодом Бонапарт марно намагалися зі співчуття допомогти бідоласі. Щось у характері Руже стало безнадійно отруєним і дивним унаслідок жорстокості випадку, коли Господь і геній увійшли в нього на три години, а потім знову відкинули його у власну нікчемність. Руже з усієї сили лається і сперечається, пише Бопапарту, що хотів допомогти йому, зухвалі й патетичні листи, прилюдно вихваляє себе за те, що на народному референдумі голосував проти нього. Різні оборудки вплутали його в темні афери, і через котрийсь із незліченних векселів він був змушений навіть познайомитися з борговою в’язницею Сен-Пеларжі. Ніде не здобувши любові, зацькований кредиторами, постійно перебуваючи під наглядом поліції, він зрештою заповз кудись у провінцію і, немов із могили, ізольований і забутий, прислухається звідти до долі своєї безсмертної пісні; він ще пережив мить, коли «Марсельєза» з переможними арміями прокотилася по Європі, а потім мить, коли Наполеон, тільки-но ставши імператором, наказав викреслити її з усіх програм як надто революційну, а Бурбони заборонили цілковито. Озлоблений стариган лише здивувався, коли через одне покоління Липнева революція 1830 року знову в усій давній силі відновила його слова і мелодію на барикадах Парижа, а король-громадянин Луї-Філіп призначив йому як творцеві невеличку пенсію. Занедбаному і забутому видається дивом, що про нього взагалі ще пам’ятають, але це радше мимобіжний спогад, і коли 1836 року сімдесятишестирічний чоловік зрештою помер у Шуазі-ле-Руа, ніхто вже не знає і не пам’ятає його ім’я. Знову минуло кілька поколінь, і тільки під час Світової війни, коли «Марсельєза», що давно вже стала національним гімном, знову лунала войовниче на всіх фронтах Франції, наказали, щоб тіло малого капітана Руже помістили на тому самому місці в соборі Інвалідів, де лежить тіло малого лейтенанта Бонапарта, отож украй не уславлений творець вічної пісні нарешті відпочиває в крипті слави своєї батьківщини від розчарування, що він був не ким іншим, як поетом і творцем однісінької ночі.

Доля лине до могутніх і схильних до насильства. Довгі роки вона, мов слуга, кориться комусь одному: Цезареві, Александру, Наполеонові, бо любить стихійних людей, що подібні до неї самої, до незбагненної стихії.

Але іноді, і то завжди вкрай рідко, вона, пройнявшись дивним настроєм, піддається комусь байдужому. А інколи – і це найдивовижніші миті в світовій історії – нитки фатуму на одну непевну хвилину потрапляють до нікчемних рук. Такі люди завжди більш налякані, ніж ощасливлені бурею відповідальності, що втягнула їх у героїчну світову гру, і майже завжди, затремтівши, випускають із рук накинуту їм долю. Дуже рідко людина могутньою рукою підносить нагоду, яка їй трапилась, і себе разом із нею. Адже величне дається незначному лише на секунду, і той, хто проґавить його, вже ніколи не буде обласкавлений ним удруге.

Серед танців, любовних романів, інтриг і суперечок Віденського конгресу просвистіла, наче випущене гарматне ядро, звістка, що Наполеон, цей скутий лев, вирвався зі своєї клітки на Ельбі, – і вже мчать на всі боки вісники. Наполеон здобув Ліон, прогнав короля, війська з давніми імператорськими прапорами переходять на його бік, він у Парижі, в Тюїльрі, марні були Лейпцизька битва і двадцять років людовбивчих війн. Немов збиті докупи однією силою, міністри, – англійський, прусський, австрійський, – які щойно плаксиво сперечалися, доходять згоди, російську армію похапцем знову мобілізують, щоб тепер уже остаточно вирвати владу з рук узурпатора; ще ніколи Європа легітимних імператорів і королів не була такою єдиною, як у ті години першого обурення. З півночі на Францію наступає Веллінґтон, йому на поміч іде прусська армія під командою Блюхера, на Рейні споряджається Шварценберґ, а як резерв повільно й важко ступають по Німеччині російські війська.