Сельма Оттілія Лувіса Лаґерлеф - Чудесна мандрівка Нільса з дикими гусьми

«Та це ж гном! – здогадався Нільс. – Справжнісінький гном!»

Мати часто розповідала Нільсу про гномів. Вони живуть у лісі. Вони вміють говорити і по-людськи, і по-пташиному, і по-звіриному. Вони знають про всі скарби, котрі, хоч сто, хоч тисячу років тому закопали в землю. Схочуть гноми – взимку на снігу зацвітуть квіти, схочуть – влітку ріки скреснуть кригою.

Ну, а боятися гномів нічого. Що поганого може зробити така крихітна істота!

До того ж гном зовсім не зважав на Нільса. Він, здається, нічого не помічав, окрім оксамитової безрукавки, розшитої дрібними річковими перлинами, що лежала у скрині на самому верху.

Поки гном милувався химерним старовинним візерунком, Нільс вже прикидав, яку б штуку утнути з дивним гостем.

От би зіштовхнути його в скриню, а потім накрити кришкою, клац! А ще можна от що…

Не повертаючи голови, Нільс роззирнувся довкола. У дзеркалі вся кімната була мов на долоні. На полицях в чіткому порядку вишикувалися кавник, чайник, миски, каструлі… Біля вікна – комод, заставлений усякою всячиною… А онде на стіні – поруч з батьківською рушницею – сачок для ловлі мух. Саме те, що треба!

Нільс обережно зісковзнув на підлогу і зірвав сачок з цвяшка.

Один помах – і гном затріпотів у сітці, як спіймана бабка.

Його крислатий капелюх з’їхав набік, ноги зашпорталися в полах каптанчика. Він вовтузився на дні сітки й безпорадно розмахував руками. Та щойно йому вдавалося трошки підвестися, Нільс струшував сачок, і гном знову сповзав донизу.

– Послухай-но, Нільсе, – почав врешті благати гном, – відпусти мене на волю! Я дам тобі за це золоту монету, велику, як ґудзик на твоїй сорочці.

Нільс на хвильку замислився.

– Що ж, це, мабуть, непогано, – сказав він і перестав розгойдувати сачок.

Чіпляючись за ріденьку тканину, гном спритно поліз нагору. Він вже вхопився за залізний обруч, і над краєм сітки з’явилася його голова…

Тут Нільсу спало на думку, що він продешевив. Адже на додачу до золотої монетки можна було б зажадати, щоб гном вчив за нього уроки! Та хіба ж мало чого можна було придумати! Гном тепер на все погодиться! Коли сидиш в сачку, не сперечатимешся.

І Нільс знову струснув сітку.

Аж раптом хтось відважив йому добрячого ляпаса. Сітка випала у нього з рук, а сам він стрімголов відкотився у куток.

Якусь мить Нільс лежав нерухомо, потім, крекчучи й охаючи, підвівся.

Гнома вже й слід пропав. Скриня була замкнена, а сачок висів на своєму місці – поруч з батьківською рушницею.

«Наснилося мені все це, чи що? – подумав Нільс. – Та ні ж бо, права щока горить, наче по ній пройшлися праскою. Це гном так мене огрів! Звісно, батько з матір’ю не повірять, що гном побував у нас в гостях. Скажуть: все це чергові вигадки, щоб уроки не вчити. Ні, як не крути, а треба знову сідати за книгу!»

Нільс ступив два кроки й зупинився. З кімнатою щось коїлося. Стіни їх маленького будиночка розсунулися, стеля подалася високо вгору, а крісло, на якому Нільс завжди сидів, височіло над ним неприступною горою. Щоб вилізти на нього, Нільсу довелося дертися по витій ніжці, наче по кострубатому дубовому стовбуру. Книга як і раніше лежала на столі, але вона була такою величезною, що зверху сторінки Нільс не міг розгледіти жодної букви. Він влігся животом на книгу й поповз від рядка до рядка, від слова до слова. Він геть вибився із сил, поки прочитав одну фразу.

– Та що ж це таке? Так і до завтрашнього дня до кінця сторінки не дістанешся! – вигукнув Нільс й рукавом витер піт з чола.

І раптом він побачив, що з дзеркала на нього дивиться крихітний чоловічок – точнісінько такий, як той гном, що попався до нього в сітку. Тільки одягнений по-іншому: в шкіряних штанях, в жилетці і в картатій сорочці з великими ґудзиками.

– Гей ти, чого тобі тут треба? – крикнув Нільс і погрозив чоловічкові кулаком.

Чоловічок теж погрозив кулаком Нільсу.

Нільс взявся в боки й висолопив язика. Чоловічок теж взявся в боки і показав Нільсу язика.

Нільс тупнув ногою. І чоловічок тупнув ногою.

Нільс стрибав, крутився дзиґою, розмахував руками, та чоловічок не відставав від нього. Він теж стрибав, теж вертівся дзиґою й розмахував руками.

Тоді Нільс сів на книгу й гірко заплакав. Він зрозумів, що гном зачарував його, і що маленький чоловічок, який дивився на нього з дзеркала, – це він сам, Нільс Хольгерсон.

«А може, це все-таки сон?» – подумав Нільс.

Він міцно примружився, потім – щоб зовсім прокинутися – ущипнув себе щосили і, почекавши з хвильку, знову відкрив очі. Ні, він не спав. І рука, яку він ущипнув, боліла по-справжньому.