Сельма Оттілія Лувіса Лаґерлеф - Чудесна мандрівка Нільса з дикими гусьми

1. Брауде Л. Ю. Полет Нильса. Судьба книги Сельмы Лаґерлёф. – М.: Книга, 1975.

2. Вестин Буэль . Детская литература в Швеции. – М.: Издание Шведского института и журнала «Детская литература», 1994.

3. Загребельний Павло . Неложними устами. Статті, есе, портрети. – Київ: Радянський письменник. – С. 96 – 102.

4. Костецький А. Г. Пригоди славнозвісних книг. – К.: Видавництво Початкова школа, 2005. – 224 с.

5. Лаґерлёф С . Собрание сочинений: В 4 т. Т. 2: Удивительное путешествие Нильса Хольгерсона с дикими гусями по Швеции: Сказочная эпопея. – Л.: Худож. лит., 1991. – 554 с.

6. Лаґерлеф С. Чудесна мандрівка Нільса Хольгерсона з дикими гусьми. – К.: Школа, 2009. – 224 с.

В маленькому шведському селі Вестменхег жив колись хлопчик на ім’я Нільс. На вигляд – звичайнісінький хлопчик.

Та годі було йому ради дати.

На уроках він ловив ґав і хапав двійки, в лісі нищив пташині гнізда, гусей на дворі дражнив, курей ганяв, у корів жбурляв камінцями, а кота смикав за хвоста, ніби хвіст – це мотузка від дверного дзвоника.

Так жив він до дванадцяти років. Аж якось трапилася з ним незвичайна пригода.

А було це так.

Одного разу у неділю батько з матір’ю зібралися на ярмарок у сусіднє село. Нільс не міг дочекатися, доки вони підуть.

«Йшли б швидше! – думав Нільс, зиркаючи на батьківську рушницю, що висіла на стіні. – Хлопці луснуть від заздрощів, як побачать мене з рушницею».

Та батько ніби прочитав його думки.

– Гляди ж, з дому ані на крок! – сказав він. – Відкривай підручника й набирайся розуму. Чуєш?

– Чую, – відповів Нільс, а про себе подумав: «Як би не так, стану я гаяти недільний день на уроки».

– Вчися, синку, вчися, – сказала мати.

Вона навіть сама дістала з полиці підручник, поклала на стіл і підсунула крісло.

А батько відрахував десять сторінок і суворо наказав:

– Щоб до нашого повернення все назубок знав. Сам перевірю.

Нарешті батьки пішли.

«Добре їм, он як весело крокують! – важко зітхнув Нільс. – А я наче в мишоловку втрапив з цими уроками!».

Та що вдієш! Нільс знав, що з батьком жарти недоречні. Він знову зітхнув і всівся за стіл. Щоправда, дивився не так в книжку, як у вікно. Адже це – набагато цікавіше заняття!

За календарем був ще березень, але тут, на півдні Швеції, весна вже встигла здолати зиму. В рівчаках весело струменіла вода. На деревах набубнявіли бруньки. Буковий ліс випростав свої гілки, закляклі в зимові холоди, і тепер тягнувся вгору, ніби хотів сягнути блакитного весняного неба.

А під самісіньким вікном поважно розгулювали кури, стрибали й чубилися горобці, в каламутних калюжах плескалися гуси. Навіть корови, замкнені в хліві, відчули весну й мукали на всі голоси, ніби просили: «Ви – ипусти нас, ви-ипусти нас!»

Нільсу теж хотілося і співати, і кричати, і чалапати по калюжах, і битися з сусідськими хлопчаками. Він, похнюпившись, відвернувся від вікна і втупився в книгу. Та прочитав він не багато. Букви почали чомусь стрибати перед очима, рядки то зливалися, то розбігалися… Нільс і сам не помітив, як задрімав.

Хтозна, може, Нільс так і проспав би увесь день, якби його не розбудив якийсь шурхіт.

Нільс підняв голову й насторожився.

У дзеркалі, що висіло над столом, відображалася вся кімната. Нікого, окрім Нільса, в кімнаті немає… Все наче на своєму місці, все гаразд…

Аж раптом Нільс ледь не скрикнув. Хтось відкрив кришку скрині!

У скрині мати зберігала всі свої коштовні речі. Там лежало вбрання, котре вона носила ще замолоду, – широчезні спідниці з домотканого селянського сукна, розшиті кольоровим бісером ліфи, білосніжні накрохмалені очіпки, срібні пряжки та ланцюжки.

Мати нікому не дозволяла відкривати без неї скриню, а Нільса й близько до неї не підпускала. А про те, що вона могла піти з дому, не замкнувши скрині, годі й говорити! Такого ніколи не бувало. Та й сьогодні – Нільс чудово це пам’ятав – мати двічі верталася з порога, щоб посмикати замок, – чи ж добре замкнувся?

Хто ж відімкнув скриню?

Може, поки Нільс спав, в будинок заліз злодій і тепер ховається десь тут, за дверима чи за шафою?

Нільс затамував подих і, не кліпаючи, вдивлявся у дзеркало.

Що це за тінь там, у кутку скрині? Ось вона ворухнулася…Ось поповзла по краю… Миша? Та ні, на мишу не схоже…

Нільс просто очам не вірив. На краєчку скрині примостився маленький чоловічок. Він ніби зійшов з недільної картинки в календарі. На голові – крислатий капелюх, чорний каптанчик, прикрашений мереживним комірцем та манжетами, панчохи під коліньми підв’язані пишними бантиками, а на червоних сап’янових черевичках поблискують срібні пряжки.