Сельма Оттілія Лувіса Лаґерлеф - Чудесна мандрівка Нільса з дикими гусьми

У першу ж годину, як Нільс був зачарований, він вперше в житті подумав про відчуття інших людей – горе батька з матір’ю, і побачивши, що білий домашній гусак Мартін збирається полетіти, намагається втримати його. Вже у польоті Нільс вперше замислюється над своїм подальшим життям. І його духовний розвиток починається з вияву доброти по відношенню до тварин і пташок, з турботи про Мартіна – його єдиної надії. Поки що залишаючись самим собою – капосником, ледарем і гулякою, який радіє польоту, що звільнює його від занять у школі, – він робить багато добрих справ: рятує білку Сірле, приносить їй маленького білченя, який випав із гнізда, за допомогою сопілки звільняє старовинний Глімінгенський замок від сірих пацюків, допомагає ворону Фумле-Друмле відкрити глечик, рятує лелек від пацюків… Робити добро, рятувати тих, хто його оточуює, стає для Нільса настільки природнім, що наприкінці книги заради Мартіна він готовий назавжди залишитися гномоподібним.

Добру, співчуттю, потребі протистояти злу і ненависті навчають маленького героя всі, хто зустрічається на його шляху. Здається, що сама Сельма Лаґерлеф, наче добра чарівниця, перетворилася на доброго вчителя і друга Акку з Кебнекайсе:

«– Ти й тепер нікого не маєш боятися, – сказала Акка. – Але остерігатися повинен багатьох. Будь завжди напоготові. У лісі стережися лисиці та куниці. На березі озера пам’ятай про видру. В горіховому гаю уникай кібця. Вночі ховайся від сови, вдень не потрапляй на очі орлу та яструбові. Якщо ти йдеш по густій траві, ступай обережно і прислухайся, чи не повзе поблизу змія. Якщо з тобою заговорить сорока, не довіряй їй, – сорока завжди обмане».

Нільс проходить справжню школу життя, вчиться вірити і дружити, набуває вміння не здаватися у будь-якій складній ситуації, бути самим собою, не зраджувати своєму серцю. Саме це зближує Нільса з вороном Фумле-Друмле. Як у справжній казці, є персонаж, що заважає, загрожує життю, переслідує героїв – це лис Смірре. Саме він умовив ворон вкрасти Нільса. І якщо б не допомога ворона Фумле-Друмле, Нільс не зміг би подолати небезпеку. «Старий Фумле-Друмле ніколи не кидає слів на вітер. Ти допоміг мені вберегти від Смірре срібло, а я допоможу тобі вберегти від нього голову».

Нільс допомагає не тільки птахам і тваринам, а й людям, наприклад студенту Щасливцю з міста, хоча це обурює ворона.

«Він схопив рукопис і, незважаючи на пізню годину, побіг до Невдахи. Нехай і щасливий Невдаха порадіє своїй удачі!

Фумле-Друмле і Нільс лишилися самі на даху.

– Ну що ж, треба повертатися додому, – сказав ворон Нільсу. – Проґавив своє щастя, на себе й нарікай.

– Та ти не сердься, Фумле-Друмле, – сказав Нільс. – Дуже вже мені стало шкода і Щасливчика і Невдаху».

Випробування тільки загартовують душу Нільса, він, крім усього, стає ще надзвичайно вдячним, цінує людську доброзичливість і щирість.

Під час польоту зі звичайного хлопчика Нільс перетворюється на справжнього героя: відмовляється підпалити рудник, рятує від мисливців ведмедя, що хотів його вбити.

Знання про природний світ у казці-підручнику Лаґерлеф подаються цікаво, ненав’язливо, вони є потребою і необхідністю для хлопчика.

На жаль, немає такої людини, яка не змогла б розповісти про сумний досвід нудних і нецікавих уроків, які тягнуться довго і, здається, ніколи не закінчаться. А от як розповісти про складне цікаво і просто, подати знання, використовуючи фантазію і гру?

І цікаво, і повчально, радісно і болісно читати цю книгу, але через почуття і переживання ми навчаємося добру, дружбі і любові не тільки до людей, а й до тварин. У птахів, навчає Лаґерлеф, добре і ніжне серце, вони так само страждають за своїми пташенятами, як люди за своїми дітьми, вони поважають одне одного. Письменниця закликає берегти і охороняти природу, а саме озера і ліси. Незадовго до смерті в одному з листів вона визнає: «Природа завжди була найкращим джерелом мого натхнення».

Життя складається з різних моментів – радісних і сумних, метушливих і спокійних, піднесених і наповнених розчаруванням, і завдяки Сельмі Лаґерлеф ми навчаємося сприймати їх відповідно, бо ж попереду – життя! Ось і Нільсу не хочеться прощатися зі своїми друзями, як і нам з ним: «Дикі гуси закричали над ним, і Нільсу здалося, що вони кличуть Акку, кваплять її в дорогу.

Акка ще раз лагідно поплескала Нільса крилом по плечу…

І от вона знову в небі, знову попереду зграї.

– На південь! На південь! – дзвенять в повітрі пташині голоси. Нільс довго дивився услід своїм недавнім друзям. Потім зітхнув й повільно побрів додому».