Сельма Оттілія Лувіса Лаґерлеф - Чудесна мандрівка Нільса з дикими гусьми

Дивна доля у цієї жінки.

У неї було надто сумне життя, щоб ним вдовольнитися, і тому вона так любила царство мрії. Вона написала «Чудесну мандрівку Нільса Хольгерсона з дикими гусьми по Швеції», в якій маленький хлопчик Нільс, зачарований казковим гномом, летить над рідною країною на спині гусака Мартіна, і обробила десятки шведських народних саг, переплітаючи в них яскраву вигадку й сувору реальність.

Маленька скромна жінка, вона була першою шведкою, що стала членом Шведської Академії, увійшла в число так званих “вісімнадцяти безсмертних”».

Все починається з дитинства…

Своїм рідним місцям Лаґерлеф присвятила дві книги – «Морбакка» (1922) і «Мемуари дитини»(1930). «Ніколи не стала б я письменницею, – визнавала вона, – якщо б не виросла у Морбацці з її старовинними звичаями, з її багатством переказів, з її добрими приязними людьми». Садиба, в якій зростала Сельма Лаґерлеф, була райським куточком, в якому панували добро, щастя і спокій. Батько – лейтенант у відставці, мати – у минулому вчителька, брати, сестри, бабуся і тітонька Нана – родина, яка сіяла хліб, саджала троянди і жасмин, ввечері збиралася біля лампи і читала вірші шведського поета Есайаса Теґнера та історичні романи фінського письменника Сакаріаса Топеліуса, співала народні пісні та слухала чарівні історії про домовиків, ельфів і велетнів. Діти вчили граматику та історію, грали у «театр» і писали вірші. «Оце було чудове життя! Не знаю, чи кому-небудь ще жилося на світі так, як нам», – визнавала пізніше письменниця.

Але це щастя якось одного ранку перетворилося на біль: коли Сельмі було три роки, її ноги паралізувало – вона не могла більше грати на дворі і бігати, няня весь час носила її на руках, а рідні люди заповнювали її життя цікавими розповідями і читанням книг. Найбільшим горем для п’ятирічної дівчинки стала смерть бабусі. Тоді її світ наповнився казками Ганса Андерсена, романами Майн Рида, Вальтера Скотта, Есайаса Теґнера. У 1867 році вона поїхала на лікування до Стокгольма, і, на щастя, лікарям вдалося повернути майбутній письменниці здатність рухатися.

З семи років її думки полонила мрія стати письменницею, і почався цей шлях з поетичних спроб, казкових п’єс, балад, сонетів. Відчуття свого призначення у житті письменниця описувала так: «Уяви собі, що ти був сліпий і раптово прозрів, був бідним і швидко розбагатів, був знедолений і позбавлений друзів і раптом зустрів велике палке кохання! Уяви собі яке завгодно велике щастя…» На жаль, творити письменниця не змогла через повне банкрутство і розорення сім’ї. Отримавши лише домашню освіту, письменниця їде до Стокгольму, де вступає у вищу вчительську семінарію, а згодом її закінчує. Десять років по тому (1885–1895) Сельма працювала в школі для дівчаток у маленькому провінційному містечку на півдні Швеції – Ландскруна.

Коли у 1885 році помер батько, а через три роки була продана рідна Морбакка, Сельма ще рішучіше взялася до написання книги, щоб врятувати те, що залишилося яскравим спогадом її дитинства. 1890 року вона взяла участь у конкурсі на найцікавіший твір, що був оголошений газетою «Ідун», і отримала першу премію за п’ять розділів «Саги про Єсту Берлінґа». Тепер письменниця мала можливість сповна зануритися у роботу: наступні п’ять місяців у друзів в провінції Седерманланд вона закінчує свій перший роман, одну із найвідоміших книг XIX століття.

Але все ж таки справжню славу Лаґерлеф принесла інша книжка, яка відкрила всьому світові один великий секрет: вчитися потрібно граючи, а шкільні підручники мають бути надзвичайно цікавими для дітей, захоплювати і викликати бажання вчитися. У 1901 році Спілка народних учителів Швеції звернулася до Сельми Лаґерлеф з пропозицією написати підручник з географії.

Подібні книги вже існували в інших країнах. Своєрідним путівником Голландією була повість американки Мері Мейп Додж «Ханс Брінкер, або Срібні ковзани» (1865), у Фінляндії найвідоміший казкар Сакаріас Топеліус видав «Книгу про нашу країну» (1875), де поряд зі статтями про Фінляндію і про її народ містилися різні казки та вірші, і ця книжка стала дуже популярною. Але хто за таке міг взятися у Швеції? Звичайно, передусім педагог, а з іншого боку – людина, що має літературний талант. Альфред Далін, керівник Спілки вчителів народних шкіл Швеції, запропонував написати таку книгу Сельмі Лаґерлеф разом з іншими літераторами, обробивши частково вже зібраний етнографічний і фольклорний матеріал.